Дід був дуже нетерплячий, завжди поспішав і не любив їсти гаряче. їжа мала бути такою, щоб її не доводилося студити. Якось приїхала до його баби знайома, а та саме варила картоплю. На столі стояв глечик з кислим молоком. Зараз пролунає гудок — прийде дід. Як це завжди буває, жінки забалакалися, і саме тоді, коли залунав [...]
— Ти що, друже, кидаєш свою жінку? — Кидаю. — Не роби цього, подивись, як вона плаче. — Хіба це плач! Якби ти побачив, як плакала та, Що я покинув з трьома дітьми!
Надумав старий холостяк у п’ятдесят років одружитися. Йому й порадили взяти вдову з сусіднього села. Прийшов він до вдови та й почав говорити про одруження. А вдова і слухати не хоче: — Що ви, що ви! У мене вже дочка на виданні! А жених не розгубився та й каже: — Тоді віддайте дочку!
Задумав чоловік одружитися та й питає свого приятеля, як йому живеться в подружньому житті. — Як ми познайомилися, то я щебетав, а вона слухала. Як ми заручилися, то вона щебетала, а я слухав. А як поженилися, то обоє так щебечемо, що аж сусіди збігаються.
— Як ся маєте?— нав’язує дівчині бесіду молодий хлопець. — Дякую, добре. — А як ся має ваша мама? — Дякую, добре. — А як ся мають ваші брат і сестра? — Дякую, добре. Хлопець не знає, що далі говорити. Тоді дівчина виручає: — Я маю ще діда й бабу.
— Скільки вам років, Марусю?— запитали якось дівчину. — Вісімнадцять. — Але ж два роки тому ви говорили те саме. — А я не з тих дівчат, що сьогодні кажуть одне, а завтра друге.
— Щоб ти, Марійко, зробила, коли б я тебе зараз поцілував? — Кричала б: «Мамо! Мамо!» — Ну, а тоді б що було? — Нічого, бо в хаті нікого немає.
— Іване, Іване, кажуть, що ти женитися надумав? — Еге ж. — А наречена хоч гарна у тебе? — Та той… мати казали, що ніби й непогана.
— То ви кажете, що оженитеся з моєю дочкою без ніякого приданого! — Так, батечку. Будьте певні, що ніякого приданого мені не треба. — Ну, то вибачайте, соколику, але я за вас не віддам мою дочку. — А то чому? — А тому, що не хочу мати дурного зятя.
Якось жінка та чоловік спати полягали, а дитина плаче. Жінка каже: — Чоловіче, поколиши ти трохи дитину, адже половина дитини твоя. — Ти свою половину колиши,— говорить чоловік, а моя половина хай плаче.
— Чого ти так захекався? — Жінку бив. — А чого спітнів? — Та насилу вирвався. Ну я їй і дав! Як ударив,— вона так і впала, тільки я став підійматися, а вона мені іще. А потім, коли я від неї тікав, я їй сказав: «Ну підожди ж, я тобі ще попадуся!»
Дівчина хотіла вийти заміж та хвалилась хлопцеві, що вона добра пряха. — Що день, то й кужіль, а як коли, то й два на день. А хлопець, щоб перевірити, чи справді вже вона така швидка пряха, взяв від скрині ключі і сховав у кужіль. От настала неділя — дівчина не може взяти чистої сорочки, бо [...]
Набридло чоловікові, що його жінка щодня через всякі дурниці свариться, і вирішив її провчити. Купив черевики, приносить додому і каже: — Певно, жінко, будеш кричати на мене. Купив я черевики і аж по дорозі додому роздивився, що один черевик з правої ноги, а другий з лівої. — Чуєте, людоньки! — заверещала жінка на весь двір, [...]
— Глибоко тобі співчуваю, сусіде. — Що трапилося? — Я купив своїй дружині шубку. — А яке це має відношення до мене? — А те, що моя дружина сьогодні збирається в гості до твоєї.
Лікар. Ваш чоловік потребує спокою, спокою і ще раз спокою! Дружина хворого. Ой лікарю… Це неможливо, адже я тепер потребую нової сукні, нового капелюха і нового пальта…
— Моя жінка зовсім здуріла! — А що з нею? — Уяви собі, кожного дня лягає спати о третій годині ночі. — А що ж вона робить до цього часу? Гуляє? — Та ні. Чекає на мене.
Молоде подружжя півроку жило в мирі та злагоді. А потім у них раптом виникли непорозуміння і чвари. От одного разу після чергової сварки, коли вже полягали спати, дружина й каже чоловікові: — Не любиш ти мене… — Ні, люблю,— заперечив той. — Ну, значить, любиш не дуже. — Та ні, дуже. — А як дуже? [...]
— Чому це ти ніколи жінці вдома не помагаєш — ні відра води не принесеш, ні дров не врубаєш? — питають чоловіка. А той відповідає: — Ще як я малим був, мені тато сказали, щоб я і близько не підходив до криниці, бо можу впасти туди. А сокири щоб і в руки не брав, бо [...]
— Ви хочете одружитися на моїй дочці? Але чи маєте ви кошти на утримання сім’ї? — Думаю, що вистачить. — Подумайте добре, бо нас сім душ…
Захворів чоловік, мабуть, уже й не встане. А жінка в нього була другою та й молодшою років на двадцять. От і почала вона ласкаво до хворого: — А де ж ти, любий мій, та грошики сховав? Говорити вже чоловік не міг, лише показує їй три пальці. — Нічого не розумію! — сплеснула долонями жінка. І [...]
