Самые смешные анекдоты

— Мамо, я не піду за Романа. Він має такі маленькі очі. — О, не турбуйся, доню, відразу ж після шлюбу вони у нього зробляться великі.

Сусід хвалився сусідові: — Ти знаєш, моя жінка захотіла купити ще одне нове плаття. Я заперечив, бо вона ж недавно вже пошила двоє. Жінка наполягала на своєму, але останнє слово було таки за мною. — Що ж ти їй сказав?— поцікавився сусід. — Та дозволив купити ще одне плаття.

— Треба тобі вже женитися. Взяти і з виду гарну, і роботящу. Сам виберу. Я вмію розпізнавати. Син і не перечив: воля батьків — закон. — Набери лишень у мішки сливок та коня запрягай,— сказав синові батько. Поїхав старий. Спинився в сусідньому селі на вулиці й почав гукати: — Дівчата милі, жіночки хороші! Міняю сливи [...]

— Ганнусю, коли не навчишся варити, не вийдеш заміж. — Добре, мамочко, сьогодні я буду варити обід. Вертається мати з роботи, а Ганнуся біжить їй назустріч і кричить: — А тепер вже зможу вийти заміж? Я вже зварила обід!.. — А що ж ти варила? — Картоплю в мундирах і кукурудзу в листі.

Прокинулась жінка та й каже до чоловіка: — Слухай, ти обіцяв мені щось гарне купити на іменини. Сьогодні, знаєш, снився мені чудовий перстень з рубіном. — О, то й добре! Я подарую тобі «Сонника», щоб ти знала, що то значить, коли сниться перстень.

Зібралося троє друзів і почали розмову. — Моя дружина,— почав один,— коли мала родити, то читала «І один у полі воїн» і, ви знаєте, подарувала мені бравого хлопця. — Це ще нічого,— почав другий,— моя дружина перед родами читала «Три мушкетери» і народила трьох близнюків. А третій, схопившись за голову, прошепотів: — Ой, що ж [...]

— Вона не прийшла до тебе на побачення? — Ні. — А ти довго її чекав? — Довго. Я прийшов о сьомій і сів на лавку. Прокинувся — уже дев’ять. А її все не було…

Якось послала мати доньку до криниці по воду. Повертається дівчина і ще з порога гукає: — Мамо, мені вже заміж пора виходити. — Що?! — перепитує приголомшена мати. — Кажу, мені вже заміж можна виходити. Несу оце воду, а дід Панас до мене: «Добридень».

Крутиться дівчина перед дзеркалом і каже: — Хоч би швидше заміж вийти, так уже остогидло чепуритися!

— Тату, кажуть, що у Хоменкової Марійки розуму на двох. — От і женись на ній.

— Скажіть, куме, що, власне кажучи, означає вираз «сімейне вогнище»? — Це таке вогнище, на якому жінка все життя шкварить чоловіка.

Одна жінка дуже не. любила варити їсти, і чоловікові через те доводилось часто самому поратись на кухні. Щоб якось розподілити ці турботи, чоловік запропонував : — Знаєш що, жінко, давай поділимось так: у ті дні, в назві яких є літера «р», наприклад, середа або четвер,— я буду варити їсти, а в яких немає — ти. [...]

Гукає жінка чоловікові з кухні: — Іване! Ти молоко будеш пити? — А воно холодне? — Ну, коли не голодний, то спи.

Зійшлися дві сусідки біля колодязя. — Ой, які в тебе черевики гарні! — Це мені чоловік на осінь купив. — Пройде зима, і я свого почну привчати, аби й мені черевики купував. — А чому аж після зими, а не зараз? — Та боюся, що взимку буде холодно босоніж ходити…

— Мені здається, що м’ясо недоварене. — Чому ж, я його варила точно по рецепту. Один кілограм м’яса повинен варитись одну годину. А я купила півкілограма і варила півгодини.

— Мила моя, я тебе люблю до безтями! — Чому ж ти мені цього раніше ніколи не говорив? — А звідки я міг знати, що ти виграєш «Москвича»!

Кличе жінка чоловіка та каже: — Піди спіймай півня й заріж, борщу наваримо. Пішов чоловік та й став за півнем ганятися. Ганявся, аж доки півень вискочив на вулицю і попав під машину. Забрав роздавленого півня, заносить до хати. — Ну, що, зарізав? — питає жінка. — Та ні, він покінчив життя самогубством.

Їде машиною шофер. Однією рукою тримається за кермо, а другою обіймає дівчину. Міліціонер помітив це і кричить: — Товаришу шофер! Двома руками треба! А шофер йому: — Сам знаю, не маленький! Але як же я тоді машиною керуватиму?

Заходить чоловік до хати та й каже: — Біда, жінко,— корова жорна з’їла. — О… я ж знала, що таке буде… — Та дурна ж ти: хіба корова може жорна з’їсти. — Бач, я ж бо знала, що ти з мене дурну зробиш.

— Як живеш, друже? — Дякую, добре. — Одружився? — А що, хіба дуже вже помітно, що сивію?!