Була у чоловіка і жінки така звичка: коли посваряться одне з одним, по тижню не розмовляють. Прийде чоловік з роботи додому, а на столі аркуш паперу лежить, а на ньому написано: «Хліб на столі, борні і голубці в духовці, компот у погребі». Наїсться він і пише відповідь: «Дякую, я йду на збори». Одного разу приходить [...]
До однієї дівчини приїхали свати з другого села. Жениха ні дочка, ні батьки в очі не бачили. Кличуть свати дівчину й питають: — Олено, підеш за нашого Степана? Вона засоромилась і каже: — Як наші, так і я…
Їхали в гості чоловік і жінка. Чоловік править кіньми, а жінка сидить та все повчає його: — Гляди ж мені, чемно поводься, не лайся, не пий горілки, на чужих жінок не дивись… — Тпру,— крикнув чоловік на коней,— поїдемо назад. — Це ж чому?— здивувалася жінка. — Нема мені чого там робити,— відповів чоловік.
— Пам’ятай, доню моя,— навчає мати дочку, яка виходить заміж,— що чоловік і жінка — то одна душа. — А чого ж це, мамо, як ви лишаєтесь удвох з татом, то можна подумати, що вас там десятеро.
— Василю, ти мене любиш? — Люблю. — А життям за мене пожертвуєш? — Отакої! Хто ж тоді любить тебе буде?
— Давно ви знайомі зі своєю новою дружиною? — З дитинства. Пам’ятаю, коли я гойдав її на руках, вона любила ляпати своїми рученятами по моїй лисині.
— Що б ви робили, якби на вашу дружину тигр напав? — Що ви!.. Я йому не позаздрив би: сам нападе, сам нехай і обороняється…
Їдуть чоловік із жінкою возом. — Іване, хочеш сала? — Тпру! Що казала? — А дулю не хоч? — Но! Чого стала!..
Один парубок зустрівся з дівчиною і закохався в неї так, що вирішив оженитися. — Як же ми можемо одружитись,— говорить дівчина,— коли так мало знаємо одне одного, ще ж і місяця не минуло, як ми познайомились. А для того, щоб добре розпізнати людину, як кажуть, треба з нею пуд солі з’їсти… — А ми давай [...]
— Ну, то як, Петре, ти йому дав чортів? — Ой, не питай, друже,— як ми билися!.. Я його батурою, я його батурою… а він коли-не-коли мене люшнею по голові… То мене, як пана, понесли на носилках, а він пішки поплентався.
— Кожен день ходиш і ходиш, чоловіче, а чи вбив хоч одного зайця?.. — Ні, не вбив, але ж одного налякав до смерті.
— Навіщо ти ото кидаєш слова на вітер?.. — Якби це можна було зробити, то моя жінка крутила б усі вітряки на світі…
— Я вчора впіймав оттаку рибину,— хвалився сусіду сусід. — Може бути,— погодився співрозмовник.— Я позавчора впіймав на два кілограми більшу. — Та ти хіба її важив? — Не я важив, а продавець. Більшу я собі забрав, а меншу тобі залишив.
— Куме Андрію, куди це ви поспішаєте? — Піду болото запалю! — Та що ви, куме? Не буде горіти. — Біс із ним, хоч злість ізжену!
— Сусіде, навіщо ти купив собаку? — Щоб на чужих гавкав. — А на сусідів не буде гавкати? — Ні, на сусідів я сам гавкаю!
В одному селі був чоловік, який жив лише з візникування. Він дуже любив свого коня і завжди хвалився, що його кінь дуже швидко бігає. — А скільки ж ти часу їдеш своїм конем до Львова?— запитали його раз люди. Чоловік хвильку подумав і відповів: — Півгодини. — Як то півгодини? П’ятдесят кілометрів за півгодини? — [...]
Батько був приємно здивований, почувши, що його балакуча дочка закінчила телефонну розмову всього за двадцять хвилин. Завжди вона говорила не менше години. — Тобі дзвонила подруга?— запитав він. — Ні, тату, це була не подруга. Просто хтось помилився номером.
Вечоріє. Лісовою стежкою йде з рушницею і пустою торбою мисливець. Назустріч йому з вудочками і пустим кошиком — рибалка. Мисливець каже до рибалки: — Продай, друже, рибки. А той посміхнувся та й каже: — Продать не продам, а на дичину проміняти можу…
— Ви не знаєте, хто у вашому Будинку культури найкраще грає в шахи? — Та Клименко, але я в нього виграю…
Коли чоловік дізнався, що дружина купила собі новий капелюшок, дуже розгнівався і вигукнув: — Це якийсь гріх на мою голову!.. Жінка не розгубилася і відповіла: — Нехай цей гріх краще буде на мою голову.
