Щоб добро не пропадало
— Куди це ви, дядьку, курей цілий віз везете? — До млина. — Аж за десять кілометрів? Чи, бува, не мельникові хочете продати? — Ні, я там учора жменю зерна розсипав, хай позбирають.
— Куди це ви, дядьку, курей цілий віз везете? — До млина. — Аж за десять кілометрів? Чи, бува, не мельникові хочете продати? — Ні, я там учора жменю зерна розсипав, хай позбирають.
— Сусіде, ви чули, яку вчену жінку взяв собі наш учитель, розмовляє на семи язиках. — О господи! Та як же він може з нею жити? Он моя розмовляє тільки на одному — і то нема мені місця в хаті.
Під час війни однієї темної ночі зав’язалась стрілянина поблизу циганського табору. Старий циган вискочив з-під шатра і злякано сказав: — Що се в чорта за війна вночі?! Ще в око хтось поцілить.
— Слухайте, дядьку, чи не бачили ви тут якого зайця?— питає на бігу мисливець у селянина. — Чому ні, бачив, — Великого? — О, ще й якого! — А давно? — Та буде вже зо два тижні тому.
Жінка добре вилаяла свого чоловіка та й вирішила, що він зрозумів свою вину. Каже йому: — Пробач мені, рідненький, що я отак тебе сварила… — Мене?— обізвався чоловік.— Та я й не чув… — Не чув?! — Пробач, чув, чув… — А що ти чув? — Та оте, що спочатку не почув…
Купив один парубок собі годинника та чоботи добрячі на рипах, і захотілося йому перед дівчатами похизуватися. Одного разу іде наш хвалько селом. А біля клубу дівчата стоять, про те, про се розмовляють. Тут де не взявся собака і давай на хвалька гавкати. Той мовчав-мовчав, а коли порівнявся з дівчатами, повернувся до пса і голосно, щоб [...]
— Можете мені позичити десять карбованців? — Можу, але не хочу. — Думаєте, що не схочу вам їх віддати? — Схочете, та не зможете.
— Здоров, Гавриле! — Здоров, Панасе. — То, може, підемо, по кухлю пива… посидимо, побалакаємо?.. — Згода… Пішли, сіли, замовили, випили. — Так…— каже Гаврило. — Так…— згоджується Панас. Друзяки тиснуть один одному руки і розходяться, задоволені проведеним вечором. Днів за два знову зустрілися. — Ге-ге, здоров, Гавриле! — Здоров, Панасе… — Ну, може, підемо, [...]
— Гей, сусіде, мені вже терпець урвався, коли ви борг заплатите? — Ой куме, певне, ви вважаєте мене всезнаючим? — А то чому? — Бо питаєте про такі речі, що їх лише сам бог знає.
Зійшлись два куми й хваляться один одному: — Ми як співали на весіллі, то й гармошки не було чути. — Хе! — сказав другий.— Ми в Мотрі па хрестинах як заспівали, то аж комин тріснув.
В однієї жінки корова ось-ось мала привести теля. Щоночі чергувала вона цілий тиждень — і нічого нема. Коли на восьму ніч приходить у хлів — є теля. Якимиха, задихавшись, убігла в хату і як загукає: — Ганно, встань-но, Ярино, засвіти-но, Гапко, дав бог телятко, а ти, Дениса подивись, чи лисе.
Були собі два куми — один багатенький, другий бідний. Якось багатенький каже бідному: — Петре, приходь-но до мене, допоможеш льох викопати, а я тобі за це віддячу. Сьогодні у мене льоха опоросилася і привела аж тринадцять поросят, ото твоє буде тринадцяте. Як підростуть, то й візьмеш. Викопали багатому кумові льох, а через деякий час прийшов [...]
Поверталася баба з міста додому. А квиток на поїзд не хочеться брати. Грошей шкода. «Дай,— думає,— попробую, може, на паровозі машиніст безплатно довезе». От підходить вона до паровоза та й говорить — так, щоб машиніст чув: — Оце так машина! А скільки тут різних коліщат! Яку це треба мати розумну голову, щоб такою машиною керувати! [...]
— Ну, як, ви вже відправили запасні частини? — Звичайно, товаришу директор! — І багато? — Так точно, не журіться, товаришу директор! — Ну… дуже багато не було потреби посилати. — Та ми, товаришу директор, дуже багато і не посилали! — А взагалі то я думаю, що їх, може, й не треба було посилати. — [...]
— Які новини? — питає чоловік свого товариша. — Не знаю… Коли я ішов на роботу, теща ще спала,— відповів той.
Якось у районі нараду по тваринництву проводили. У перерві два куми з сусідніх сіл, перекурюючи, заговорили про успіхи своїх артілей. Кожен намагається чимсь надзвичайним похвалитися. От перший і каже: — На нашій фермі є така корова, що по сто літрів за день дає. — Знайшов чим похвалитися.— Ось у нас успіхи! Наш агроном вивів такий [...]
— Діду, що ви вчора в лісі бачили? — А біс його знає… На вовка не схоже і не літає, а на березу дивилось.
Носив багатий парубок золотого годинника напоказ, а розібратись у римських цифрах, що на циферблаті, не може. — Скажи, будь ласка, котра зараз година?— запитують його. — На моєму золотому годиннику… Сказав би вам, та не маю часу, бо дуже спішу.
Іде чоловік у поле сіно косити, аж дивиться — поперек шляху сусідів віз стоїть. — Відкотіть, сусіде, воза, а то перестрибну! — жваво вигукнув чоловік. Покосив до вечора, іде назад, а через шлях сусідова вірьовка лежить. Ледве волочачи ноги, чоловік каже: — Потягніть, сусіде, вірьовку, а то впаду.