— Хоч би ти, Миколо, виступив на зборах та покритикував нашого голову. — Не вмію я,— мовить Микола,— на зборах виступати, поганий з мене оратор. — А ти навчись. Іди на город, де капуста росте і нехай тобі здається, що то люди сидять перед тобою. Виступиш декілька разів перед капустою, а потім і на зборах [...]
— Пане доктор, щось дуже мерзну в ноги. — Я також мерзну, але, як покладу свої ноги в тепле жінчине ліжко, нараз зігріються. Спробуйте й ви так. — А коли, прошу пана, можна застати вашу жінку вдома?
— Які будуть в кого запитання чи пропозиції? — запитав на закінчення лектор. В залі підвівся один старенький дідусь і каже: — У мене є пропозиція, щоб ви своїми словами розказали, про що ви так довго балакали.
— Е, куме, постарів уже ваш пес, ледве ноги волочить і хвіст опустив. — Е, ні, куме, де там постарів. Коли б ще ви так гавкали, як він…
— Петре, я на хвилинку забіжу до сусідки, а ти через кожні півгодини помішуй в каструлі на плиті.
Вихвалявся один кум перед другим: — Знаєте, куме, ота корівка, яку я купив минулої осені у вашого свата, дає по десять відер молока на день. Мовчить другий кум, цигарки дістає. — Повірите, по десять повних-повнісіньких… Не знаю вже, куди й дівати оте молоко… Запалили. Помовчали хвилинку. — По десять відер щоденно,— не вгаває перший кум.— [...]
Повернувся чоловік з міста додому та й хвалиться жінці: — От я сьогодні буфетницю обдурив. — Та як? — Ну, я собі замовив чаю, дивлюсь, вона відвернулася, я цукор в кишеню поклав, а чай випив без цукру.
Виказувала сусідка сусідці: — Як же тобі не соромно? Ще коли, бач, макітру взяла, вже, мабуть, розбила, що й досі не повертаєш? А та їй: — От сказала казна-що! По-перше, я твоєї макітри не брала, по-друге, вона у тебе була вже репнута, а по-третє, я ж її давно тобі віддала!
Були собі два стареньких куми. Один дуже любив своєю грамотою похвалитися. Прийде, було, в гості до кума та усе побріхує, що, мовляв, і про се, і про те в газетах пишуть. Якось зайшов кум до нього, а він сидить з газетою в руках. Окуляри на носа почепив. Привітався кум та й питає: — Що то [...]
— Ви не можете собі уявити, Іване Петровичу, яким боягузом є заєць… — Не знаю, але якби заєць мав вашу рушницю, а ви його ноги, то хто знає, чи були б ви сміливіші за нього…
Гуляли весілля. Гості сіли за стіл, налили по першій чарці, а жених встав з-за столу та й гукає до своєї матері: — Мамко, мамко, а ходіть, пощитаємо, скільки нам ця свайба стоє…
— Мій брат завжди ходить без капелюха. — Овва, а мій стрийко ходить без волосся. — А в нашій хаті так тісно, що як сонце загляне через вікно, то треба виходити з хати. — То ще ніщо! Наша хата така низенька, що мама не можуть пекти хліб, тільки коржі.
Зустріла жінка на базарі свою знайому, аж бачить, що та чимсь збентежена. — Що трапилося?— питає. — Ой, трапилося таке, моя голубонько, що й не сказати… Зійшлося їх із семи сіл по сім баб… Як напалися ж вони на мене, як напалися… Насилу я сама від них відгавкалася. Отакі кляті.
— Іду я, а їх біжить семеро, та обоє у валянках. Я як заїхав одному у вухо, він так і покотився. Піднявся я, значить, а вони мене, один і другий, тільки р-ра-аз по потилиці. Я тоді гнаться за ними вшпарив. Біг, біг, оглянувся, а вони далеко відстали, обоє ж у валянках…
Ідуть дорогою городник і бляхар. Проходять вони повз город, де росте капуста. От городник і каже: — Одного разу я виростив таку капустину, що треба було три пари коней запрягти, щоб вивезти її. Йдуть далі. Проходять коло церкви, і знову каже городник: — Бач, яка баня здоровенна на церкві. — Та хіба ж вона здоровенна,— [...]
— Чи не скажете, де тут лазня?— спитав прохожий. — Чому ж, скажу. Ви йдіть прямо й прямо, потім повернете направо, дійдете до великого дуба, а там спитаєте, бо, де вона, я й сам не знаю…
Питають по телефону директора. — Подзвоніть через годину,— відповідає секретарка,— у нас зараз п’ятихвилинка.
Зайшов чоловік до контори колгоспу і запитав рахівника : — Де голова? — Товариш голова кудись пішов, але ковінька його ось стоять.
Маленька дівчинка, побачивши у сусідів новеньку пральну машину, запитала у свого татка: — Татусю, коли ти купиш пральну машину? — А навіщо вона нам?— відказав татусь.— У нас же мама є.
Ліг чоловік спати, а заснути не може — все крутиться. От жінка й питає: — Чого це ти все крутишся та крутишся? А чоловік і каже: — Та місяць тому позичив я у Федора Кіндратовича п’ятсот карбованців, а сьогодні строк віддавати… Жінка, нічого не кажучи, одяглася, вискочила з хати і до сусіда: — Федоре Кіндратовичу, [...]
