Самые смешные анекдоты

— Ти бачив? Кінь хотів вкусити мене за голову. — Має нюх, почув полову.

Один чоловік дуже любив виступати з трибуни. От одного разу, коли він збирався йти на збори, до нього звернувся його старенький батько: — Не лізь ти, сину, на ті трибуни, хай хоч люди не знають, який ти дурний.

— Глянь, чоловіче, якого гусака в хлопчиків купила за два карбованці, та чогось кукурудзи не їсть. — Цей гусак, жінко, тільки жаб їсть! — сказав чоловік, дивлячись на чорногуза.

— Чуєте, Іване, у вас такі довгі вуха! — Правду кажете! З моїх вух та із вашої голови був би добрий осел.

Сусід просить скрипаля: — Навчи мого сина грати на скрипці. — А в нього слух є? — Та як гукаю, то чує.

Спить хлопець, а йому сниться, що якісь парубки хочуть його побити. Від страху він прокинувся, а згодом, трохи отямившись, заснув. І, як на гріх, знову почали снитись ті ж самі парубки, що, як і перше, нахваляються його бити. Нарешті хлопець не витримав і прокинувся. Спросоння сказав: — Досить, мабуть, спати, бо ще поб’ють. І почав [...]

— Здоров, куме! — Та здоров, здоров! — Ну, як там ваш син, уже вивчився? — Та ну його!.. Скажу вам по секрету, куме, що легше купити готового вченого, ніж вивчити такого, як він.

Засперечалися якось два розумники, кого називають дурнем. — Дурень — це такий чоловік, що не вміє висловити свою думку так, щоб його зрозумів інший. Ви мене розумієте?— спитав перший. — Ні.

Один педантичний чоловік переглядав книгу. – На сьомій сторінці дірка!- вигукнув він, а потім перегорнув її. – І на восьмій теж!..

— Куме, вгадай, скільки поросят привела моя льоха, то тринадцяте буде твоє. — Тринадцять,— не довго думаючи, відповів кум. — Ну й розумний же ти, бач, як швидко вгадав!..— здивовано вигукнув кум.

Чоловік все дорікає, що жінка без клепки. Як чоловіка не було дома,— бачить жінка, що селом їдуть люди і везуть лозину. Жінка зупинила тих людей і питає: — Ви, люди добрі, часом не бондарі? — Бондарі, а нащо тобі? — Чоловік мій каже, що в мене нема клепки, то, може б, ви мені вставили. Чоловіки [...]

Одного разу їде дядько до млина. Зустрічні люди йому й говорять: — Он у вас, Дядьку, мішок розв’язався! — Та це бісова жінка так зав’язувала. Я його вже тричі перев’язував, а він усе розв’язується.

В одного багатого дядька був придуркуватий син. А багач дуже хотів, щоб його дурень став розумним паничем. Зустрів він одного разу сільського вчителя та й питає: — Скажіть, пане вчителю, якщо довго вчити мого хлопця, то з нього ще вийде глузд? — Учити його не треба,— відповів учитель,— бо з нього й так давно вже [...]

— Чому це ти вже півгодини стоїш перед кліткою зебри?— запитав Івана його знайомий в зоопарку. Іван глибокодумно подивився на нього і відповів: — Бачиш, ця зебра чорна з білими пасами, от я і задумався, чи бувають білі зебри з чорними пасами.

— Скільки років має ця телиця, дядьку? — Два роки. — А по чому ви пізнаєте? — По рогах… — Ах, і справді… Я й не помітив, що вона має два роги.

Якось уночі під хатою одного чоловіка зчинилася бійка. Піднявся чоловік та й каже до жінки: — Піду подивлюсь, що за шум. Натяг він кожух і вийшов з хати. Коли він вийшов, то ті, що бились, здерли з нього кожух і втекли. Постояв чоловік, змерз та й повертається до хати. — Та нічого. Якісь розбишаки бились [...]

Покликали чоловіка на весілля. Прийшов він раненько, зайняв хороше місце за столом і чекає. Ввійшов сват і просить його: — Посунься, Гнате, тут сядуть молоді. Посунувся. Підходить сваха: — Посунься, Гнате, тут сяде хрещений батько. Посунувся. — Посунься, Гнате, бо ніде сісти боярам… — Посунься, Гнате, бо ніде сісти дружкам… Опинився Гнат з самого краєчку. [...]

Поїхав селянин у поле бичками. А тут дощ як уперіщить. Довелося вертатися назад. У яру перед селом дорогу перетяла велика калюжа. Загруз у ній віз по самі колодки. Селянин розпріг бичків, вигнав на сухе, а сам узявся за дишло, понатужився та й витяг воза з калюжі. Потім сів, витер лоба, важко зітхнув та й каже: [...]

Заходить один селянин до магазину, де продавалися різні годинники. Йому сподобався великий годинник — ходики. От селянин і питає: — Пане прикажчику, а скільки коштує отой годинник? — Один карбованець. — А дешевше не буде? — Ні, не буде. — Тоді я піду. Селянин рушив до дверей, але тут йому впав у вічі невеличкий золотий [...]

Пічник, складаючи піч, примовляє до кожної цеглини: — Як тут і була! А коли прийшов другого дня, тільки ахнув: — Іч, як і не було! Піч розвалилася.