Гемблював якось батько дошки рубанком. Прийшов син, хотів допомогти. Послав він батька в хату обідати, а сам взявся за роботу. Стала мати збоку і дивиться! — Ну, як, мамо?— питає син у матері.— Добре гиблю? — Та гибли, гибли, синку. Батько прийде, сокиро поправить.
— Татусю, як курочка? — Ко-ко-ко. — А жабка? — Ква-ква. — А мамка? — Гир-гир-гир.
Учитель. Ану, Петре, розкажи про славні діла шахтарів. Учень. «Шахтар» двічі підряд виграв кубок, раз виходив у фінал, а в таблиці першості опинився на п’ятому місці.
— Як я помру,— журиться бабуся,— то за мною, мабуть, ніхто й не скривиться. — Ой бабусю, вмирайте, побачите, як я буду плакати,— заспокоїла її маленька внучка.
Вчитель на уроці пояснює. — Все, що нас оточує, становить матерію. Є такі предмети, Які ми бачимо, а є такі, що їх не видно. От ти, Миколо, назви таку матерію, яку ми не бачимо. — Мабуть, це підкладка в пальті,— невпевнено сказав Микола.
— От якби нам виграти «Волгу»! — каже батько.— Чудово було б!.. Я сів би за руль, мама поруч, Світлана і Гриці, ззаду. І поїхали б на весь тиждень до бабусі… — Тату, давай я сяду за руль,— просить Гриць. — Ні, ти ще малий. Хлоп’я тре очі кулачками і одне править: — Я хочу [...]
— Як я був твого віку, Петрусю, то мало не босий ходив, а іноді й їсти не було чого. — Але ж зате з того часу, як ти у нас живеш, тобі добре: завжди в чоботях, і ми тебе годуємо тричі на-день!
— Ганю, візьми капелюшок, підемо на прогулянку. — А руки помити чи взяти рукавички?
Жили в одній хаті дід з бабою. Дітей у них не було. Самі-самісінькі. Якось у неділю захотілося дідові трохи розважитися. — Давай,— каже він бабі,— пограємо з тобою «в гостей». Умовимось так: у цій хаті ти живеш, а я буцімто щойно до тебе в гості прийшов. — Добре,— згодилась баба. Дістала з полиці млинці, щоб [...]
Дідусь, стоячи на драбині, обриває яблука і наказує внучці, що внизу грається: — Тікай, а то я впаду і заб’ю тебе. Дівчинка відійшла, сіла на призьбу й каже: — Діду, падай, я вже сховалася.
— Діду, яка цього року зима буде? — запитали вісімдесятирічного діда. — А хто його знає! Це треба старих людей запитати…
Прийшла дівчинка до сусідів. Стала біля дитини, що лежить у колисці, й питає: — Чому це Лідочка весь час вертиться? — Значить, зубки ріжуться,— каже сусідка. — Вчора нашому таткові вибили два зуби, а сьогодні він теж на ліжку цілий день вертиться. То це і в нього зуби ріжуться?
— Бабусю, наші хокеїсти пробилися в чемпіони світу і Європи. — Мабуть, Яшин на дверях стояв.
— Мамо, а де ти народилася? — В Києві. — А тато? — Тато — в Саратові. — А я де народилася? — Ти — в Ужгороді. — А як же ми всі троє познайомилися?!
Дорікає мати заміжній дочці: — Кажуть люди, що ти погано свекра годуєш. Схаменися, доню! — І що то люди патякають?! — відказує дочка.— Та я йому даю їсти досхочу. Ось хоч би й сьогодні: варила картоплю в лушпайках — юшку дала, варила вареники — юшку дала, варила яєчка — юшку дала. Та ще мало?
Частенько хлопчина слухав, як його мати свариться з сусідкою. Одного разу в школі вчитель сказав йому, щоб він навів приклад окличного речення, в якому був би гнів або побажання. — Щоб тобі очі повилазили! — випалив учень.
Учитель показав учням золотого персня і питає: — Розчиниться він у кислоті? — Не розчиниться! — хором відповіли учні. — Правильно, але чому?— запитав вчитель. — А тому,— відповів Івась,— що, якби він мав розчинитися, ви б його не кидали у кислоту.
В одного чоловіка померла теща. Його жінка голосить, побивається, а він — хоч би що. Стала тоді жінка докоряти чоловікові: — Ах ти такий-сякий! Значить, тобі моєї матері не жаль! Почав і чоловік голосити. Голосить та приказує: Ох, тещо моя любенька, Ви ж мені були як мати рідненька. Як я ж, було, приїду, А ви [...]
