Дідова гостина

Жили в одній хаті дід з бабою. Дітей у них не було. Самі-самісінькі. Якось у неділю захотілося дідові трохи розважитися.

— Давай,— каже він бабі,— пограємо з тобою «в гостей». Умовимось так: у цій хаті ти живеш, а я буцімто щойно до тебе в гості прийшов.

— Добре,— згодилась баба.

Дістала з полиці млинці, щоб почастувати «гостя», поставила їх на ослін, а сама метнулася до льоху по сметану.

У розчинені ж двері тим часом ускочив їхній собака та зразу ж і допався до тих млинців. Дід бачить, що собака їсть млинці, та не знає, як йому повестися в таких обставинах: він бо ж гість тепер у баби. Заходить баба в хату. А дід їй: .

— Ваш собака млинці з’їв.

Ех, тут баба як схопить макогона та як замолотить ним по дідовій спині! Та все примовляє:

— А де ж твій собака був?! А де ж твій собака був?!

На тому й скінчилася дідова гостина.