Мовчан-зілля

Прийшла жінка до ворожки та й просить:

— Допоможіть, бабусенько! Така мені біда, така біда!.. Чоловік мене щодня лає — рот йому не затуляється.

— А ти мовчиш?— питає баба.

— Де б я йому мовчала?! Він мені слово, а я йому десять. Така біда, таке горе!

Доведеться кидати чоловіка…

— Нічого,— каже ворожка,— цій біді можна запомогти.

Пішла у хижку і виносить звідти пляшечку з прозорою рідиною.

— Оце,— каже,— мовчан-зілля. Носи його завжди з собою. Як чоловік почне тебе лаяти, то ти швиденько одвернись і набери у рот. Але не ковтай зразу. Що він не говоритиме, а ти не ковтай. Аж коли він від тебе відчепиться, тоді поволеньки ковтни.

Жінка подякувала і пішла.

Через якийсь час приходить знову, несе бабі і сало, і масло, і курку, і яєць. Та дякує, дякує:

— Ой спасибі ж вам, бабусенько! Яке ж ваше зілля хороше! Так ми тепер добре живемо, так мене чоловік любить та жалує. Дайте ще.

І втретє приходить та жінка, і вчетверте — все за тим зіллям. Бабі вже надокучило, вона й каже:

— Тепер ти вже до мене не йди. А як скінчиться це зілля, піди до криниці, вклонися на всі чотири сторони та й набери води в пляшечку. А вживай її, як і перше.