Самые смешные анекдоты

– Таню! Ваш кіт ловить миші?

– Татко ловить.

– А що ж він робить з мишами?

– Кота годує.

Мати. Ну, доню, попрощайся з тіткою. Що треба говорити, як тітка від’їжджає?

Оленка. Нарешті!

Сидить мала Галинка коло столу й пише.

– Що ти робиш, доню? питає мати.

– Пишу листа Марійці.

– Але ж ти писати ще не вмієш.

– Дарма. Адже Марійка ще не вміє читати.

– Цього разу нашій мамі хліб не вдався, сказав батькові хлопчик.

– З чого ти взяв? здивувався батько.

– Бо вуйко перед чаркою довго принюхувались до нього. Потім, випивши горілки, знову понюхали, а коли відкусили шматок, то аж скривилися.

– Чи зрозуміли ви мене? запитав учитель в кінці-уроку.

– Зрозуміли!

– То хто наведе приклад з префіксом пре?

– Поїзд пре, відповів один з учнів.

Учитель. Скажи, Василю, чому вода в морі солона?

Учень. А тому, що там оселедці плавають.

Коло будинку сидить маленький хлопчик. До нього підходить незнайомий чоловік і питає:

– Батько вдома?

– Так.

Чоловік дзвонить, але ніхто з будинку не виходить. Тоді він знову звертається до хлопчика:

– Ти кажеш, що батько вдома, але чому ж ніхто не відчиняє двері?

– Не знаю, ми не тут живемо.

Малому Василькові дорослі заважали гратися в кімнаті. Щоб позбутися цього лиха, Василько причепив до дверей вивіску такого змісту: «Старшим восьми років вхід суворо заборонено».

Після закінчення навчального року другокласник прибіг додому і радісно закричав:

– Тату, мамо, я зробив для вас економію!

– Яку економію?

– Вам не доведеться цього року купувати мені підручники!

– Чому?

– Я залишився ще на рік у другому класі.

– І не соромно тобі, синку, брата називати дурнем? Ти б його пошкодував, перепросив.

Хлопчина слухняно підійшов до братика і каже:

– Вибач, я дуже шкодую, що ти дурень.

– Ти де був?

– На лижах катався.

– І скільки разів упав?

– Три рази.

– А з гори скільки разів з’їхав?

– То ж кажу, тричі…

Під час відвідин свого хрещеника один чоловік запитав, чи вміє той рахувати.

– Вмію. Ось послухайте: один, два, три, чотири п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, валет, дама, король, туз.

– Як тебе звати, хлопчику?

– А так, як мого татка.

– А татка ж як?

– Та так, як мене.

– Ну то скажи, як тебе кличуть, коли час їсти?

– О, мене їсти не треба кликати, я завжди першим! приходжу.

– Ой лишенько, де ж тебе, шибенику, чорти носять, дивись, що ти з сорочки і штанів зробив?! Напевне, знов у яблука до сусіди заліз? сварить мати синка.

Хлопчина дивиться спідлоба і, затуляючи роздерті штани, виправдовується:

– Та ні, я до баби Марії в грушки заліз.

Дід розповідав онукові про якусь смішну пригоду:

– Там таке творилося-а!.. Ми сміялись, аж животи лопалися…

– А як вас потім зшивали? запитав онук.

– Піди, синку, в аптеку, наказує мати хлопчикові, купи мені за двадцять копійок гліцерину. Та дивись, будь чемний, як зайдеш, зачини за собою двері й скажи: «Добрий день, дядю аптекар, дайте мені на двадцять копійок гліцерину, бо у моєї мами вавки в носі»… Пам’ятатимеш?

– Угу, каже малий.

Прийшов він в аптеку і хотів повернутись, щоб зачинити за собою двері, а вони його як луснуть по п’ятах, бо в дверях була пружина. Відскочив малий і так зачепився за витирачку, що аж носом підлоги дістав. Зірвався та й випалив одним духом:

– Добрий день, дядю гліцерин, дайте мені на двадцять копійок вавок, бо моя мама має аптекаря в носі.

– Піди, синку, до м’ясника та подивись, чи в нього свинячі ноги.

Пішов хлопчик до магазину, подивився, покрутився, прибіг додому та й каже:

– Мамо, я був у м’ясника, але не бачив, які в нього ноги, бо він був у чоботях.

Семирічний Василько каже матері:

– Мамо, а нашій Марусині робитимуть пересадку серця.

– Що ти мелеш?

– Слово честі, мамо! Я сам чув, як учора ввечері сусідський Івась їй наспівував: «Візьми моє серце, дай мені своє…»

Дивиться Петрик у вікно, аж іде бабуся. Він до татка:

– Тату, подивися, хто йде!

Батько глянув у вікно і спересердя плюнув:

– Уже чорт бабу несе.

Зайшла бабуся до хати, а Петрик до неї:.

– Бабусю, ви самі прийшли чи вас чорт приніс?

– Сама, дитинко.

– А чого ж тато каже: «Уже чорт бабу несе».

– Нашому вчителеві не можна вірити.

– А то чому?

– Вчора він говорив, що п’ять і п’ять десять. А вже сьогодні твердив, що сім і три десять.