Зайшов хлопчик на пошту та й стоїть біля бар’єра, тримаючи у руці хустину з зав’язаним вузликом.
– Що тобі, хлопчику? запитав його працівник пошти.
– Мене мама послала, щоб я укинув листа в поштову скриньку, а щоб я не забув, вона мені зав’язала на хустині вузлик.
– Ну, і ти не забув?
– Та ні, я не забув, а мама забула дати мені листа.
Учитель питає учня:
– Скільки буде три та п’ять?
– Не знаю…
– Ну, от як я візьму і покладу тобі в кишеню три копійки і п’ять, скільки буде?
– Нічого не буде…
– Та чого ж не буде?
– А того не буде, що в мене у кишені дірка…
Вчитель. Василю, скільки буде, якщо розділити вісім пополам?
Учень. Якщо ділити впоперек, то буде два нулі, а якщо поздовж дві трійки.
– Чому це у тебе такі руки брудні? спитала мати.
– Бо я ними тільки що мив обличчя, відповів син.
– Ваш син погано вчиться, сказав учитель, прийшовши до батьків.
– А в якому він класі? спитав батько.
– Запам’ятай! Коли сьогодні принесеш трійку, то будеш тричі битий!..
– Тоді я принесу одиницю.
Продавець питає покупця, якому треба дати здачу:
– Чи буде у вас десять копійок, то я вам карбованця дам?
– Нема в мене дрібних грошей, відповідає той.
Хлопчик, що стояв біля прилавка, дістав з своєї кишені десять копійок, простягнув руку, та й каже продавцеві:
– Дядю! В мене є десять копійок, то дайте мені карбованця.
Батько до сина:
– Ти запевняв мене, що будеш вчитися тільки на четвірки.
– Так, тату. За перше півріччя я з кожного предмета маю по півчетвірки, а за друге півріччя ще буде по півчетвірки, от і дотримаю свого слова.
Учитель. Ну, діти, хто наведе ще один приклад криволінійного руху?
Учень. Коли дядько Степан п’яний вулицею іде.
– Та він і цього року в тому ж класі сидить.
– Неправда, торік я був у третьому «А», а цього року в третьому «Б».
– Миколо, а скільки тобі років?
– Три. А тобі?
– Не знаю…
– А ти Сіркової баби Ганни боїшся?
– Боюсь…
– Значить, два з половиною.
– Скажи, Іванку, запитав учитель в учня, чи довго живуть миші?
– А це залежить від кота.
– Васильку! Ану ходино сюди! зве батько малолітнього сина. Он дядько прийшов і скаржиться. Що ти в нього яблука зірвав.
– Неправду дядько каже, виправдовується Василько. Я яблук не рвав, я їх раніш обтрусив, а потім на землі визбирав.
– Так чого ж ти, негіднику, наклеп на дитину зводиш?! сердито сказав батько до дядька і пішов з сином до хати.
Іде мати з дітьми до знайомих у гості і каже їм:
– Діточки, коли вам дадуть щось їсти, то не з’їдайте всього, а залишайте трохи для фасону.
Повертаються вони додому, а один син і каже:
– Мамо, а Сашко і фасон з’їв…
– Діти, хто скаже, чому в лева така велика голова?
– Щоб не виліз із клітки.
– Марійко, чому ти всі цукерки поїла сьогодні? Розсердилася мати, заглянувши у буфет. – Я ж просила тебе залишити ще й на завтра.
– Матусю, ти ж мене вчила не залишати на завтра те що можна зробити сьогодні.
– Тату, а звідки братик узявся?
– Мама у гаю впіймала.
– Хм… А як же вона його ловила, коли він ходити не вміє?
– Мамо, а ми посуд мили!
– От, молодці. А ти, Наталочко? питає мати найменшу.
– А я розбитий збирала, вони мені не давали мити.
Мати учинила тісто і поставила на печі, щоб підійшло. А маленькі котенята гралися на комині над макітрою. От одне плюх та й упало в тісто. А мати тим часом сина просить:
– Полізь, синку, на піч, подивись, чи зійшло тісто. Поліз син на піч, подививсь у макітру і, сплеснувши руками, кричить матері:
– Ой мамо, ідіть скоріше сюди тісто зійшло, уже й очі витріщило!
Сусідка питає хлопчика:
– Івасю, мама дома?
– Мами немає.
– А татко?
– Теж сховався.
