Зрозумів
20/07/2010
– Як тобі не соромно, синку, з брудними ногами лягати в ліжко. Мені ж потім буде важко випрати білизну.
– Не хвилюйся, мамо, я ліг у панчохах.
– Як тобі не соромно, синку, з брудними ногами лягати в ліжко. Мені ж потім буде важко випрати білизну.
– Не хвилюйся, мамо, я ліг у панчохах.
– Мамо, а де я взявся?
– У гарбузах тато спіймав.
– А тато де взявся?
– Його бабуся теж у гарбузах спіймала.
– А тебе також у гарбузах спіймали?
– Та й мене там же.
– Ага. Значить, того ото в нас і гарбузи такі потолочені. А бабуся казала, що то коза.
– Навіщо ти взяв із книжкової шафи «Трактат про виховання дітей»?
– Хочу, тату, перевірити, чи правильно мене виховуєте.
Хлопчик, побачивши, що в сусіда немає нікого у дворі, швидко скочив до нього в садок, виліз на рясну яблуню і почав одне за одним класти яблука за пазуху.
Сусіда вийшов надвір і, угледівши хлопчика на яблуні, ну кричати:
– Ти що там робиш?
А хлопчик йому:
– Та впало яблуко на землю, то я поліз його причепити.
До одного чоловіка в хату зайшов сусідський хлопчик. Привітався, став коло столу і дивиться, як чоловік уплітає шмат свинини. Хлопчикові дуже захотілося м'яса, але просити не наважився. Постояв ще хвильку та й каже:
– Дядю, мій татко скоро буде колоти порося, ми і вам дамо м'яса вареного...
– Чи є у вашого сина куток для підготовки уроків?
– Аякже. Всі чотири кутки його, тільки він у жодному з них не сидить.
Малюк загубив подарований татком ножик. Пішли з батьком шукати. Шукали, шукали нема. Син і
каже:
– Давайте, тату, шукати он там, на галявині. Там гарно буде шукати, а то тут грязюка...
– Я в школу більше не піду...
– Чому? запитала бабуся.
– Тому, що там примушують писати і читати, а я не вмію, а розмовляти я вмію, так не дозволяють.
На уроці історії учитель запитав учня:
– Скажіть, що зараз відбувається в Парижі?
– Той довго думав, а потім спитав:
– А на якій вулиці?
— Ану скажи, Славику, ти допомагаєш своїй матері?
— Допомагаю.
— А як саме?
— Коли ми обідаємо, я завжди стараюсь з'їсти що небудь найсмачніше з її тарілки.
Зустрілися якось дві куми.
— Як живете, кумо Маріє, як здоров'я?
— Та нічого, бог милував.
— Щось ваше лице так і сяє, наче ви сто тисяч виграли.
— Та я таки справді щаслива. Оце іду від доньки...
— Чула, чула, що ви доньку заміж оддали. Як же вона там живе з чоловіком?
— Ой кумо, скажу вам, так не повірите! Чисті тобі голуб'ята! Оце жила в них два тижні, надивилась на їхнє життя, то така мене радість охопила, що й передати не можу. Що вже за чоловік моїй Оленці попався, то чисте золото! Розумієте, по-перше, зразу ж після шлюбу заборонив їй працювати! Каже: свою сім'ю я якось сам забезпечу. По-друге, найняв хатню робітницю, щоб Оленка собі рук не псувала. А як уже кохає її, то й розказати важко: ранком схоплюється з ліжка, біжить на кухню, варить каву і несе їй прямо в постіль. Потім подає книжку, цілує з десять разів, наказує до обіду не вставати, а сам іде на роботу. З роботи біжить, заскочить у гастроном, накупить різних пундиків і мерщій додому, до Оленки. Сам частує її, годує та цілує. Подивилась я на їхнє життя та й сказала собі — тепер я спокійно і вмирати можу!
— Ну, а син же ваш як живе? Давно в нього були?
— Ех, кумо, не кажіть мені за сина! Була в них щось місяців три тому та сказала собі — ноги моєї там більше не буде! Бачити його, дурня, не можу! А невісточку бог послав — і згадувати гидко! Ви ж розумієте: не встигли одружитись, як вона, ледащо, зразу ж кинула роботу. Каже, чоловік повинен свою сім'ю сам забезпечити! А подивилась я на їхнє життя — та це ж сором і гріх: лежить вона цілісінький день в ліжку, а він дурень, схоплюється на зорі, біжить на базар, купує молоко, варить каву і подає їй просто в постіль. Вона посніда, послинить йому щоку та й далі книжку читає. Плюнула я спересердя та й поїхала геть. От уже не поталанило синові з жінкою, так не поталанило...
До тещі в гості завітали зяті. А їх у неї було аж чотири. Як годиться, теща стала пригощати. І до кожного з них випила по чарці. А потім промовила до них:
— Ой зятьочки мої милі, які ж бо ви всі п'яні, я вас уже й не бачу!
Батько з сином сіно складали. Син подає, а батько вершить. Наклали високий стіг. Хоче батько злізти й гукає синові:
— Подай, сину, вірьовку! Та держи один кінець, а я по ній злізу на той бік.
Син, хоч і був дорослий, але ще не бачив, як батько по вірьовці лазить. Тільки батько почав злазити, а син думає: «Подивлюся»,— і кинув вірьовку, забіг на другий бік стогу та й каже:
— Казав: «Злізу», а скочив, як опечений...
— Діду, а ви були колись малим?— питає онук.
— Був, дитинко, був.
_ То ви, мабуть, були дуже смішні зі своєю лисиною і бородою...
— Івасику, у вас є корова?— питає вчитель.
— Є.
— То розкажи, як вона виглядає.
— А наша корова тепер не виглядає, тато на зиму всі дірки забили дошками.
Учитель. Ось речення: «Кінь тягне воза». Це активна форма. А як буде пасивна форма?
Учень. Віз тягне коня...
Одного разу сіли обідати мати й син,з молодою дружиною. Відрізав син матері тоненьку скибочку та й каже:
— Нате, мамо, та дивіться, щоб не переломилась. А дружині відпанахав окраєць, майже півбуханця:
— На, їж, щоб тебе розірвало.
Послав батько сина запросити дядька на іменини. У дядька були дуже злі собаки. Підходить хлопець до воріт та й гукає:
— Дядьку, дядьку, вийдіть з хати! Вийшов дядько з хати, питає:
— Чого тобі?
— А ваші собаки дома?..
— Дома. А що?
— Та нічого... Просили батько й мати до нас на іменини.
Батько наказує маленькому синові:
— Дивися, Степанку, коли прийде вчитель, то відчини йому ворота.
— А хто то такий, вчитель?
— То такий чоловік, що все знає.
— Ну,— здвигнув плечима хлопчина,— то він, певно, знає, як і ворота відчиняти.
— Тату, де знаходяться Альпи?— питає син у батька, не опускаючи очей з екрана телевізора.
— Спитай маму, вона дома все переставляє.