- Бабуню, дайте окраєць хліба.

- А навіщо?

- Та сіль доїсти.

- От колись,- каже старий онукові,- ми по десять років одні чоботи носили. А ходили далеко, із села в село, із міста в місто, роботу шукали.

- А як же ви їх носили?- запитує онук.

- Та як? Від села до села верст із тридцять на плечах пронесеш, а як до хазяїна в хату – у нових чоботях.

Якось посеред ночі бідний селянин почув шарудіння в коморі. Піднявся з лежанки і туди. Дивиться: продерта солом’яна стріха і в коморі шастає злодій.
Побачивши хазяїна, злодій кинувся до дірки і кулею вилетів надвір. А бідняк стоїть собі руками розводить:
- Тут самому вдень нема чого взяти, а він хоче щось уночі знайти.

Прийшов якось чоловік додому та й каже сумно своїй жінці:

- Пан наказав відвести йому за несплату податків нашу ялівку…

А жінка саме поставила на стіл горщик з гарячою картоплею в мундирах. Чоловік аж повеселішав, бо й справді-таки голодній був.

- Спасибі богу,- каже,- що для нас хоч картоплю створив. Тож і нам є з кого шкуру дерти. Дасть бог, колись і з панів здеремо.

- Правду кажеш, чоловіче,- відповіла жінка і ближче присунула до нього горщик.

Хлопчик сіпає матір за рукав:

- Мамо, хочу їсти.

- То напийся води.

- Не хочу води, хочу хліба.

- А трясця твоєму батькові, то ти ще будеш харчами перебирать?!

Узимку ішов один злидар до міста на базар. Змерз, зігнувся, посинів. Не витримав, почав шукати в полі затишку. Знайшов якусь борону. Сів, підперши її спиною. А вітер ще дужче дме, допікае аж до кісток. Підвівся злидар, глянув на борону та й каже:

- Який я дурень! У бороні ж немає одного зубка, а я думаю, чого це мені так холодно?!

Йде один чоловик мостом, а на мості стоїть бідняк, їсть хліб і дивиться у воду.

Підійшов чоловік та й питає:

- Що робиш?

- Та їм хліб з рибою.

- А риба де?

- Та в воді.