На уроці географії
06/06/2010
— Скажи-но, Тарасе, чи твій батько міг би обійти пішки довкола землі?
— Ні.
— А чому?
— Бо вчора тато п'яні упали в яму і зламали ногу.
— Скажи-но, Тарасе, чи твій батько міг би обійти пішки довкола землі?
— Ні.
— А чому?
— Бо вчора тато п'яні упали в яму і зламали ногу.
Онук прискіпався до бабусі, облаяв її всякими словами.
Не витримала стара — поскаржилася синові.
— Олесю! Чому ти бабусю лаєш?— питає батько сина.
— Як ти, тату, мою маму щодня лаєш, то я тобі нічого не кажу, а як я твою вилаяв, так-ти відразу кричиш.
Довго плакало хлоп'я, нарешті замовкло.
— О, вже перестав, слава тобі господи! — каже бабуся.
— Еге, перестав! Перепочину та й знову почну! — заспокоїв її онук.
Був в одному селі такий завзятий мисливець, що й не сказати. А ще до того й набожний. Так і сина виховав. Синок його при всякій мові бога згадував.
Пішли якось на полювання. Батько з рушницею, а син так. Сусідський парубчак теж поплентався з ними. От ходили чи не ходили по полю, аж гульк — заєць схопився з борозни. Батько прицілився, натиснув на курок, а воно осічка... Він знову навів рушницю, ще раз клацнув — не стріляє. Кинув батько тую зброю на ріллю, скинув швиденько чоботи та й подався за зайцем. Забіг так далеко в поле, що й не видно. Вийшов син на пагорба, подивився та й каже до сусідського хлопця:
— Ого-го-о-о! Де в бога заєць, а де в чорта батько!
— Голова болить, аж тріщить...— жалілася бабуся.
— А чому не чути тріску, бабусю?— запитав цікавий онук.
— Як, ти задоволений своїм зятем?
— Та він нічого, тільки не вміє грати в карти.
— То це ж добре.
— У тому-то й біда, що він не вміє грати, але грає...
— Ким ти працюватимеш, Петрику, як виростеш?
— Не буду працювати.
— Чому?
— Бо я буду в дитячому садку до пенсії.
— Діду, дайте вашої сокири, я дров наколю, а то наша тупа-тупа.
— Бери, тільки на тій колоді, в яку ти цвяхів понабивав, не рубай.
— Добре, діду.
А коли приніс хлопець сокиру, вона була, як пилка.
— Що ти зробив, я ж тобі казав, не рубай на колоді з цвяхами!
— А я, діду, на тій колоді не рубав, я рубав на камені, що коло хати лежить.
— Бабуню, а скільки вам років?
— Шістдесят вісім. Старенька вже...
— Треба займатися спортом. Он Тетянина бабуся катається на лижах, то, кажуть, їй тільки п'ятдесят.
Одного разу чоловік пішов по гриби і взяв з собою двох синків. Здибали вони в лісі великий рів. Батько в одну мить перескочив рів. Один з синів і каже:
— Ади, як тато скочив, начебто пес... А другий каже:
— Як скочив, лихо його бери...— І до батька: — Аби ви, тату, не були такі дурні, то дали б йому за пса...
Граючи на скрипці, син запитав у батька: — Ну, як тобі ця мелодія, сподобалась?
Сподобалася,— скривившись, відповів батько,— та краще було б, якби ти відпочив.
— Чому в нас, мамо, над вікнами ластівки не мостяться?
— Та відколи ти привів оцю тиху невісточку, не тільки ластівка, а й ворона на хату не сяде.
Батько з сином молотили жито на току ціпами. На вечір син і каже батькові:
— Ідіть, тату, додому, відпочиньте, та заодно і пшона натовчете.
Хлопчик намалював портрет.
— Хто це?— питають його.
— Мій тато.
— Але ж твій тато лисий.
— В мене лисої фарби не було.
Каже син батькові:
— Збирайтеся, тату, я поведу вас на ярмарок продавать, бо більше нема чого...
Батько сів собі в куточку та й плаче. А син:
— Та не плачте, тату, я на ярмарку загну таку ціну, що ніякий дурень вас не купить.
Що не зробить, було, невістка, все ніяк не догодить свекрусі.
— І це не так робиш, і те не так зробила! — докоряла свекруха.
Терпіла, терпіла невістка, та якось, почувши чергове «Не так», запитала:
— Ну, а як же, мамо? Скажіть — як?
— Не знаю. Чорт його знає як, а не так! — відповіла стара.
Їдуть бричкою мати, син і невістка. На вибоїнах бричку так трясе, що мати з невісткою аж зубами клацають. Син і говорить:
— Пересядьте, мамо, в задок, хай вас тільки двоє коліс трясуть. А ти, жінко, сідай посередині, хай тебе трясуть усі четверо.
— Баба я вже вмію по-німецькому балакати. Тютелі-мутелі.
— Що ж воно значить, діду?
— Постав валянки в піч. А вранці баба до діда:
— Діду, я теж умію балакати так, як і ти. Тютелі-пателі.
— Ти диви! А що ж воно означає?
— Згоріли твої валянки до бісової мами.
Дід цілу ніч мучився з зубами, а на ранок зібрався до лікарні.
— Піду, нехай вирвуть хоч усі до одного, більше не можу.
Коли дід сидів уже в кріслі, двері до кабінету прочинились, і в них просунулась бабина голова.
— А ви, докторе, усіх зубів йому не рвіть, хоч один хай залишиться.
— А то чому? — поцікавився лікар.
— Аякже! У мене болітимуть, а в нього ні? Для зубного болю хоч один йому залиште.
Прийшов зять у гості до тещі.
Поставила вона на стіл трохи закуски і пляшку, в якій було трошки горілки, а коло пляшки манюсіньку чарку.
— Бодай тому і руки повсихали, хто таку маленьку чарочку зробив,— каже теща.
— А тому, хто її купував, бодай би й очі повилазили,— докидає зять.