Самые смешные анекдоты

Малюк загубив подарований татком ножик. Пішли з батьком шукати. Шукали, шукали нема. Син і

каже:

– Давайте, тату, шукати он там, на галявині. Там гарно буде шукати, а то тут грязюка…

– Я в школу більше не піду…

– Чому? запитала бабуся.

– Тому, що там примушують писати і читати, а я не вмію, а розмовляти я вмію, так не дозволяють.

На уроці історії учитель запитав учня:

– Скажіть, що зараз відбувається в Парижі?

– Той довго думав, а потім спитав:

– А на якій вулиці?

— Ану скажи, Славику, ти допомагаєш своїй матері?

— Допомагаю.

— А як саме?

— Коли ми обідаємо, я завжди стараюсь з’їсти що небудь найсмачніше з її тарілки.

Зустрілися якось дві куми.

— Як живете, кумо Маріє, як здоров’я?

— Та нічого, бог милував.

— Щось ваше лице так і сяє, наче ви сто тисяч виграли.

— Та я таки справді щаслива. Оце іду від доньки…

— Чула, чула, що ви доньку заміж оддали. Як же вона там живе з чоловіком?

— Ой кумо, скажу вам, так не повірите! Чисті тобі голуб’ята! Оце жила в них два тижні, надивилась на їхнє життя, то така мене радість охопила, що й передати не можу. Що вже за чоловік моїй Оленці попався, то чисте золото! Розумієте, по-перше, зразу ж після шлюбу заборонив їй працювати! Каже: свою сім’ю я якось сам забезпечу. По-друге, найняв хатню робітницю, щоб Оленка собі рук не псувала. А як уже кохає її, то й розказати важко: ранком схоплюється з ліжка, біжить на кухню, варить каву і несе їй прямо в постіль. Потім подає книжку, цілує з десять разів, наказує до обіду не вставати, а сам іде на роботу. З роботи біжить, заскочить у гастроном, накупить різних пундиків і мерщій додому, до Оленки. Сам частує її, годує та цілує. Подивилась я на їхнє життя та й сказала собі — тепер я спокійно і вмирати можу!

— Ну, а син же ваш як живе? Давно в нього були?

— Ех, кумо, не кажіть мені за сина! Була в них щось місяців три тому та сказала собі — ноги моєї там більше не буде! Бачити його, дурня, не можу! А невісточку бог послав — і згадувати гидко! Ви ж розумієте: не встигли одружитись, як вона, ледащо, зразу ж кинула роботу. Каже, чоловік повинен свою сім’ю сам забезпечити! А подивилась я на їхнє життя — та це ж сором і гріх: лежить вона цілісінький день в ліжку, а він дурень, схоплюється на зорі, біжить на базар, купує молоко, варить каву і подає їй просто в постіль. Вона посніда, послинить йому щоку та й далі книжку читає. Плюнула я спересердя та й поїхала геть. От уже не поталанило синові з жінкою, так не поталанило…

До тещі в гості завітали зяті. А їх у неї було аж чотири. Як годиться, теща стала пригощати. І до кожного з них випила по чарці. А потім промовила до них:

— Ой зятьочки мої милі, які ж бо ви всі п’яні, я вас уже й не бачу!

Батько з сином сіно складали. Син подає, а батько вершить. Наклали високий стіг. Хоче батько злізти й гукає синові:

— Подай, сину, вірьовку! Та держи один кінець, а я по ній злізу на той бік.

Син, хоч і був дорослий, але ще не бачив, як батько по вірьовці лазить. Тільки батько почав злазити, а син думає: «Подивлюся»,— і кинув вірьовку, забіг на другий бік стогу та й каже:

— Казав: «Злізу», а скочив, як опечений…

— Діду, а ви були колись малим?— питає онук.

— Був, дитинко, був.

_ То ви, мабуть, були дуже смішні зі своєю лисиною і бородою…

— Івасику, у вас є корова?— питає вчитель.

— Є.

— То розкажи, як вона виглядає.

— А наша корова тепер не виглядає, тато на зиму всі дірки забили дошками.

Учитель. Ось речення: «Кінь тягне воза». Це активна форма. А як буде пасивна форма?

Учень. Віз тягне коня…

Одного разу сіли обідати мати й син,з молодою дружиною. Відрізав син матері тоненьку скибочку та й каже:

— Нате, мамо, та дивіться, щоб не переломилась. А дружині відпанахав окраєць, майже півбуханця:

— На, їж, щоб тебе розірвало.

Послав батько сина запросити дядька на іменини. У дядька були дуже злі собаки. Підходить хлопець до воріт та й гукає:

— Дядьку, дядьку, вийдіть з хати! Вийшов дядько з хати, питає:

— Чого тобі?

— А ваші собаки дома?..

— Дома. А що?

— Та нічого… Просили батько й мати до нас на іменини.

Батько наказує маленькому синові:

— Дивися, Степанку, коли прийде вчитель, то відчини йому ворота.

— А хто то такий, вчитель?

— То такий чоловік, що все знає.

— Ну,— здвигнув плечима хлопчина,— то він, певно, знає, як і ворота відчиняти.

— Тату, де знаходяться Альпи?— питає син у батька, не опускаючи очей з екрана телевізора.

— Спитай маму, вона дома все переставляє.

— Скажи-но, Тарасе, чи твій батько міг би обійти пішки довкола землі?

— Ні.

— А чому?

— Бо вчора тато п’яні упали в яму і зламали ногу.

Онук прискіпався до бабусі, облаяв її всякими словами.

Не витримала стара — поскаржилася синові.

— Олесю! Чому ти бабусю лаєш?— питає батько сина.

— Як ти, тату, мою маму щодня лаєш, то я тобі нічого не кажу, а як я твою вилаяв, так-ти відразу кричиш.

Довго плакало хлоп’я, нарешті замовкло.

— О, вже перестав, слава тобі господи! — каже бабуся.

— Еге, перестав! Перепочину та й знову почну! — заспокоїв її онук.

Був в одному селі такий завзятий мисливець, що й не сказати. А ще до того й набожний. Так і сина виховав. Синок його при всякій мові бога згадував.

Пішли якось на полювання. Батько з рушницею, а син так. Сусідський парубчак теж поплентався з ними. От ходили чи не ходили по полю, аж гульк — заєць схопився з борозни. Батько прицілився, натиснув на курок, а воно осічка… Він знову навів рушницю, ще раз клацнув — не стріляє. Кинув батько тую зброю на ріллю, скинув швиденько чоботи та й подався за зайцем. Забіг так далеко в поле, що й не видно. Вийшов син на пагорба, подивився та й каже до сусідського хлопця:

— Ого-го-о-о! Де в бога заєць, а де в чорта батько!

— Голова болить, аж тріщить…— жалілася бабуся.

— А чому не чути тріску, бабусю?— запитав цікавий онук.

— Як, ти задоволений своїм зятем?

— Та він нічого, тільки не вміє грати в карти.

— То це ж добре.

— У тому-то й біда, що він не вміє грати, але грає…