Самые смешные анекдоты

— Ким ти працюватимеш, Петрику, як виростеш?

— Не буду працювати.

— Чому?

— Бо я буду в дитячому садку до пенсії.

— Діду, дайте вашої сокири, я дров наколю, а то наша тупа-тупа.

— Бери, тільки на тій колоді, в яку ти цвяхів понабивав, не рубай.

— Добре, діду.

А коли приніс хлопець сокиру, вона була, як пилка.

— Що ти зробив, я ж тобі казав, не рубай на колоді з цвяхами!

— А я, діду, на тій колоді не рубав, я рубав на камені, що коло хати лежить.

— Бабуню, а скільки вам років?

— Шістдесят вісім. Старенька вже…

— Треба займатися спортом. Он Тетянина бабуся катається на лижах, то, кажуть, їй тільки п’ятдесят.

Одного разу чоловік пішов по гриби і взяв з собою двох синків. Здибали вони в лісі великий рів. Батько в одну мить перескочив рів. Один з синів і каже:

— Ади, як тато скочив, начебто пес… А другий каже:

— Як скочив, лихо його бери…— І до батька: — Аби ви, тату, не були такі дурні, то дали б йому за пса…

Граючи на скрипці, син запитав у батька: — Ну, як тобі ця мелодія, сподобалась?

Сподобалася,— скривившись, відповів батько,— та краще було б, якби ти відпочив.

— Чому в нас, мамо, над вікнами ластівки не мостяться?

— Та відколи ти привів оцю тиху невісточку, не тільки ластівка, а й ворона на хату не сяде.

Батько з сином молотили жито на току ціпами. На вечір син і каже батькові:

— Ідіть, тату, додому, відпочиньте, та заодно і пшона натовчете.

Хлопчик намалював портрет.

— Хто це?— питають його.

— Мій тато.

— Але ж твій тато лисий.

— В мене лисої фарби не було.

Каже син батькові:

— Збирайтеся, тату, я поведу вас на ярмарок продавать, бо більше нема чого…

Батько сів собі в куточку та й плаче. А син:

— Та не плачте, тату, я на ярмарку загну таку ціну, що ніякий дурень вас не купить.

Що не зробить, було, невістка, все ніяк не догодить свекрусі.

— І це не так робиш, і те не так зробила! — докоряла свекруха.

Терпіла, терпіла невістка, та якось, почувши чергове «Не так», запитала:

— Ну, а як же, мамо? Скажіть — як?

— Не знаю. Чорт його знає як, а не так! — відповіла стара.

Їдуть бричкою мати, син і невістка. На вибоїнах бричку так трясе, що мати з невісткою аж зубами клацають. Син і говорить:

— Пересядьте, мамо, в задок, хай вас тільки двоє коліс трясуть. А ти, жінко, сідай посередині, хай тебе трясуть усі четверо.

— Баба я вже вмію по-німецькому балакати. Тютелі-мутелі.

— Що ж воно значить, діду?

— Постав валянки в піч. А вранці баба до діда:

— Діду, я теж умію балакати так, як і ти. Тютелі-пателі.

— Ти диви! А що ж воно означає?

— Згоріли твої валянки до бісової мами.

Дід цілу ніч мучився з зубами, а на ранок зібрався до лікарні.

— Піду, нехай вирвуть хоч усі до одного, більше не можу.

Коли дід сидів уже в кріслі, двері до кабінету прочинились, і в них просунулась бабина голова.

— А ви, докторе, усіх зубів йому не рвіть, хоч один хай залишиться.

— А то чому? — поцікавився лікар.

— Аякже! У мене болітимуть, а в нього ні? Для зубного болю хоч один йому залиште.

Прийшов зять у гості до тещі.

Поставила вона на стіл трохи закуски і пляшку, в якій було трошки горілки, а коло пляшки манюсіньку чарку.

— Бодай тому і руки повсихали, хто таку маленьку чарочку зробив,— каже теща.

— А тому, хто її купував, бодай би й очі повилазили,— докидає зять.

— Миколко! Ти сьогодні уроки зробив?

— Ні, не зробив, бо не було вдома мами.

— А ти, Васильку? Ні… не… зробив.

— Чого?

— Та, бабуся шукала, шукала свої окуляри і ніяк не змогла знайти.

В одному селі жив чоловік з жінкою. Що жінка, бувало, не зварить,— усе йому несмачне.

— Піду до тещі,— каже чоловік,— вона смачніше варить.

Прийшов.

— Мамо, ви борщ варили?

— Варила, сину, варила.

— Насипте тарілочку.

Теща насипала (а борщ такий пісний-пісний, аж світиться). Зять наївся й говорить:

— От уже до чого смачний борщ! Прийшов додому й ну жінку лаяти:

— Ах ти недотепа, навіть борщу по-людському зварити не вмієш, от пішла б та повчилася у своєї матері.

Не хоче чоловік домашнього борщу їсти, до тещі внадився. Ходив він, ходив. Та ось одного разу, коли він спитав, чи є борщ, теща відповіла:

— Є, зятьок, е… Але ти трохи почекай, я сходжу попораю корову…

Поки зять сидів у хаті, теща бігом до дочки, взяла горщик борщу та й додому. Насипала зятеві й питає:

— Ну як, смачний борщ?

— Дуже смачний! Ще, здається, такого ніколи не їв!..

А теща руки в боки та й каже:

— А чи знаєш, зятьок, що цей борщ твоя жінка варила?!

З тих пір не ходив більше той чолоеік до тещі борщ їсти.

Сідали обідати. Син сів за стіл, аж дивиться лаві стоять постоли. От він і каже:

— Чиї це постоли на покуті стоять, щоб його скрутило!

— Мовчи, то батькові,— каже мати.

— А, батькові… Ну, то хай його розкрутить.

Був у батька син. Ледачий, спав до обіду. От одного разу батько встав раненько і пішов у поле, а по дорозі знайшов гаманець з грошима. Прийшов додому на обід, а син тільки встав з печі.

Батько й каже: .

— Бачиш, сину, я рано встав, мені й бог дав.— Т й показав свою знахідку.

А син йому:

— Добре, що ви рано встали і вам бог дав, а яка тому користь, котрий раніше за вас устав і гаманец загубив?..

Якось улітку сіла сім’я надворі під дубом обідати. Мати поставила на стіл миску з борщем, а він такий жирний, що й не парує. Менший син схопив ложку того борщу —і мерщій до рота. В бідолахи аж очі лоба полізли — геть усе в роті ошпарив. Та не по вигляду, лиш, відвернувшись, сказав:

— Ох і ду-у-уб!..

А другий син слідом за ним, дивлячись угору, тільки й міг вимовити:

— Та який зе-зе-лений! Ось і батько, зачерпнувши своєю великою ложкою

з півкварти борщу, вилив її спрожогу в рот… Щось нього забулькотіло в горлянці, із носа юшка потекл з очей сльози, як горох, посипались. Нарешті видушив із себе:

— А щоб ви, сучі сини, та повісились на тому дубові!..

Вирішив дідусь написати синові листа, а писати не вмів. Гукнув сусідського хлопця-школяра і почав диктувати:

— Пиши: «Здрастуйте!» Написав?

— Написав.

— Пиши: «Пшениця оце поки, а дід не годиться к чорту». Написав?

— Написав.

— Усе. Заклеюй.