Пояснив...
11/05/2010
— Тату, а чому це вчора з димаря хлібопекарні йшов чорний дим, а сьогодні білий?
— Це тому, що вчора випікали чорний хліб, а сьогодні печуть білий.
— Тату, а чому це вчора з димаря хлібопекарні йшов чорний дим, а сьогодні білий?
— Це тому, що вчора випікали чорний хліб, а сьогодні печуть білий.
— Петрусю, сьогодні тобі лелека приніс сестричку,— радісно повідомив свого синка батько.— Ти хотів би побачити її?
— Я хочу побачити того лелеку...
На уроці учитель спитав одного учня:
— Коли найкраще рвати яблука?
Учень, не задумуючись, випалив:
— Коли собака прив'язаний.
— Вдома тепер я найстарша, що захочу, те й витворяю, всі мене слухають, і мама, і бабуся, і всі-всі. А нікого не слухаю,— хвалиться подругам школярка Олеся.
— Невже ж таки нікого?
— А кого ж мені слухатись, коли вдома я тепер найрозумніша?
— Ти найрозумніша? А мама, а бабуся ваша?
— Бабуся? Який же розум у бабусі, коли вона каже, що малописьменна.
— А мама?
— Мама теж всього чотири класи закінчила, а уже в п'ятім учуся.
— А тато ваш?
— Тато? Тато наш хоч і письменний, а такий, не тільки мене, а й маму, і бабусю слухає.
— А хліба й забули купити! — сплеснула в долоні мати, коли вечеря вже стояла на столі.
— То, давайте, я швиденько збігаю в магазин!
— Що ти, доню? Що ти?! Надворі така хуртовина, Що й собаку жалко вигнати.
— Ну, то а як же без хліба?
— Нехай тато сходить.
Учитель розповідав дітям, з чого роблять ситець, сукно та інші тканини. Коли всім стало зрозуміло, він звернувся до одного хлопчика:
— Ану, Володю, скажи, з чого пошиті твої штани?
— З материної спідниці,— відповів той.
Посварилися дід з бабою і наворохобились одне до одного не балакати. Але не стало у баби терпіння сидіти, напиндоривши губи. От вона й питає старого: — Старий, чи то ти учора чхнув?
— То що? — понуро озивається той, поглядаючи спідлоба.
— То здоров будь! — ласкаво одмовляє баба.
— Та спасибі!
Тоді баба:
— Ха-ха-ха!
А дід не втерпів та й собі розсміявся. Так от і помирились.
— Збігай, доню, у молочний магазин, купи сметани. Ось глечик і гроші. Купиш на всі, буде кілограм.
Прийшла дівчинка до магазину, подала глечик продавщиці й каже :
— Тьотю, мені один кілограм сметани. Продавщиця налила у глечик сметани й питає:
— А гроші де?
— Та там же, у глечику.
— Хто в нашій сім'ї найсильніший?
— Бабуся!
— Чому?
— Бо вона все за всіх робить.
Жінка часто докоряла чоловікові, що він з малим сином після лазні до буфету заходить.
Через якийсь час батько з сином знову в лазні.
— Тату! — каже син.— Пішли в буфет. Ти пивка вип'єш, а мені ситра, купиш.
— Ні, синку,— каже батько,— не підемо, бо ти ще мамі скажеш, потім клопоту не обберешся.
— Хіба я маленький,— каже син,— от побачиш, що не скажу.
Домовилися і зайшли до буфету.
Приходять додому. А хлопець місця собі не знаходить — так і кортить йому сказати матері, де вони були, та пам'ятає про умову. Нарешті не витримав:
— Мамо,— каже,— от скільки хочеш питай, а я тобі все одно не скажу, що ми з татком були в буфеті.
Маринку спитали, що каже її п'ятимісячна сестричка.
— Не знаю, вона говорить не по-нашому...— відповіла Маринка.
Учитель. Усі тіла від тепла розширяються, а від холоду скорочуються. Не наведеш мені якогось прикладу, Миколко?
Учень. Зимою дні коротші, бо холодно, а літом довгі, бо від тепла розширюються.
Дочка з чоловіком прийшла до матері в гості. Мати, як годиться, запросила до столу. Лаштуючи обід, розпитує, як живуть молоді, чи шанують одне одного.
— Ти ж її не зобиджай,— звертається вона до зятя. А сама в цей час кашу мастить, та все з того боку, де дочка повинна їсти, більше масла кладе. — Живи мирненько, дружненько...
— І чого б це ми не мирились,— тягне басом зять а сам пильнує за тещею.
— Так-так, дітки, мирненько-дружненько...— скоромовкою повторює мати і підсовує кашу до дочки. Та знов до зятя: — Не зобиджай свою жінку...
— Що ви, мамо,— беручи обома руками тарілку басить зять.— Щоб мені голову ось так повернуло, і повертає він тарілку,— коли б я її зобидив...
І почав їсти кашу з того боку, де більше помащено.
Взяли невістку з сусіднього села. Гарна була, а от робити нічого не хотіла. Тоді батько й постановив: «Що не кажіть, а я навчу її працювати!»
І навчив... Наука його була дуже проста: якщо невістка нічого не робила, то їй і їсти не давали.
Якось у неділю всі поїхали на ярмарок, а невістку залишили вдома. Вона справилася по господарству, порядкує в хаті. Аж ось і мати її прийшла в гості. Сіла та й сидить, любується дочкою, що така моторна стала. Аж тут і з ярмарку над'їхали. Невістка як глянула у вікно та мерщій кинула матері в руки кожух і каже:
— Нате, мамо, хоч кожух мніть, а то у нас, хто нічого не робить, тому і їсти не дають.
— Тату, дай мені карбованця.
— Навіщо?
— Та для бідної жінки, яка просить.
— Добре, синку... А чому це ти надумав пожаліти її?
— Як чому? Та вона ж цукерки продає.
Прокинувся ранком син і з постелі почав розповідати батькові, який саме заступилно вистругував:
— Ну й сон же добрячий снився! Начебто іду полем і бац — мішок золота... Несу, значить, його, аж дивлюсь — на деревах пташки сидять. Та до того вже дивовижні, що і в казках про подібних не чувано. Поставив я мішок на землю та давай їх розглядати, а коли нагнувся... золото хтось украв...
Тут батько як огріє сина заступилном межи плечі:
— Вічно ти гав ловиш!
— Читай, що написано під цим малюнком.
— О... С... А...
— А разом як буде?
— Бджола...
Питає син у покусаного бджолами батька:
— Тату, вам дуже боляче?
— Ох, і боляче!
— То нічого, тату. Але коли бджоли вас кусали, ви так вигиналися, що ми ледве зо сміху не попадали.
Один приймак пішов до церкви, подивився на чорного, порепаного Христа і сказав:
— Катували тебе, терновим вінцем мучили, розп'яли... Дуже багато ти, Христе, витерпів, але одної муки не зазнав — у приймах не був!
Малий хлопчик скаржиться:
— Ніхто зі мною не пограється. Тато прийде додому і читає газету, а мама така бариня: тільки-но в хату — зараз же пере білизну.