Кашель і мед
— Треба, синку, ще купити тобі меду, а то й досі кашляєш.
— Мамо, якщо ти купиш мені меду, то я ще й не так буду кашляти!
— Треба, синку, ще купити тобі меду, а то й досі кашляєш.
— Мамо, якщо ти купиш мені меду, то я ще й не так буду кашляти!
— Чи далеко до села Пархомівки?— запитали у хлопчини.
Всяко буває,— відповів той,— волами дуже далеко, кіньми вже ближче, а машиною то зовсім недалечко.
Гість. Коли у вас обідають?
Хлопчик. Завжди о третій годині, а коли в нас хтось є, то після того, як він піде.
На пошті жінка подає телеграфістці бланк, на якому не дуже розбірливо було написано: «Поздоровляю Ліду, внучок Олю і Катю та внука Колю з святом».
— Ви краще,— порадила телеграфістка,— напишіть просто і коротко: «Поздоровляю всіх із святом».
— Еге, всіх. Там же й зять є…
Сидять на призьбі коло хати два стареньких діди та й молодість згадують.
— Ех, куме, а було ж, що я за молодих літ і воза з снопами підіймав.
— Брешете, куме.
— А от давайте заб’ємося, що не брешу. Вдарили по руках.
— Програли ви, куме, бо я таки підіймав того воза. Підіймав, підіймав, та й не підняв.
Винесла жінка надвір пшоно просушити і наказала чотирирічному синові стерегти його від курей. Син загрався і забув про материн наказ, а кури все пшоно з’їли.
Вибігла жінка, руками сплеснула і почала:
— Щоб ці кури виздихали, щоб їх грім побив, щоб їх лисиця поїла!..
Синок слухав, слухав та й питає:
— Мамо, а півник хай залишиться?..
Б а т ь к о. Ще молоко на губах не обсохло, а він навчився лаятись, та ще й краде у матері гроші на сто граммів! І в кого ти, лобуряко, такий вдався?
С и н. Запитай матір. Вона каже, що я — викапаний татусь.
Вчитель пояснює учням, як виникає дощ внаслідок випаровування води.
— Ви, певно, бачили, що вечором після гарячого дня щось добувається з поверхні ставів. Що то є?
Одна рука поволі піднімається.
— Ну Івасю. Бачу, ти щось думаєш. Що то є?
— Жаби.
Синок. Тату, у Івася двадцять вісім зубів, а у мене тільки двадцять два.
Батько (читаючи книжку). Ой діти, дайте мені спокій! Поділіться самі.
— Петрику, а де каструля з повидлом?
— Та мух до цього повидла повна хата налетіла, то я їм надвір його виніс.
Оженився хлопець і взяв жінку не ту, яку б хотіла мати за невістку його матір. На другий день після весілля молода господиня готувала їжу, а невдоволена свекруха вилежувалася. Від хвилювання невістка пересолила сніданок. Чоловік покуштував, скривився і сказав:
— Якби знав, хто варив, я б тому очі залив,— і при цьому подивився на матір.
— Та то ж твоя жіночка,— гостро відказала вона.
— Ну, нічого. Присоливши, можна їсти,— відказав син і, досоливши, виїв усе, що було в мисці.
Розмовляють двоє дітей:
— А наші тато багаті.
— А наші тато розумні.
— А наші тато позичили вашим гроші.
— А наші вашим не віддадуть.
Вчитель. Ну, щоб уже так нічого не знати, то страшне. Нехай завтра прийде до мене твій батько.
Учень. А ви думаєте, що мій батько краще за мене знає географію?
— Тату, а чому це вчора з димаря хлібопекарні йшов чорний дим, а сьогодні білий?
— Це тому, що вчора випікали чорний хліб, а сьогодні печуть білий.
— Петрусю, сьогодні тобі лелека приніс сестричку,— радісно повідомив свого синка батько.— Ти хотів би побачити її?
— Я хочу побачити того лелеку…
На уроці учитель спитав одного учня:
— Коли найкраще рвати яблука?
Учень, не задумуючись, випалив:
— Коли собака прив’язаний.
— Вдома тепер я найстарша, що захочу, те й витворяю, всі мене слухають, і мама, і бабуся, і всі-всі. А нікого не слухаю,— хвалиться подругам школярка Олеся.
— Невже ж таки нікого?
— А кого ж мені слухатись, коли вдома я тепер найрозумніша?
— Ти найрозумніша? А мама, а бабуся ваша?
— Бабуся? Який же розум у бабусі, коли вона каже, що малописьменна.
— А мама?
— Мама теж всього чотири класи закінчила, а уже в п’ятім учуся.
— А тато ваш?
— Тато? Тато наш хоч і письменний, а такий, не тільки мене, а й маму, і бабусю слухає.
— А хліба й забули купити! — сплеснула в долоні мати, коли вечеря вже стояла на столі.
— То, давайте, я швиденько збігаю в магазин!
— Що ти, доню? Що ти?! Надворі така хуртовина, Що й собаку жалко вигнати.
— Ну, то а як же без хліба?
— Нехай тато сходить.
Учитель розповідав дітям, з чого роблять ситець, сукно та інші тканини. Коли всім стало зрозуміло, він звернувся до одного хлопчика:
— Ану, Володю, скажи, з чого пошиті твої штани?
— З материної спідниці,— відповів той.