Пан і старець

Якось голодний старець заліз нищечком до пана на грушу та й ласує тихенько грушками, щоб ні шуму, ні тріску не було. Проте собаки згвалтувалися, збіглася челядь, обступили грушу, лаються:

- Злазь, злодію! А то дерево зріжемо, уб’єшся!

А старець і вухом не веде, наче й не до нього.

Аж тут сам пан прибігає.

- Злазь,- кричить,- сякий-такий, бо дерево зріжу! Злазь!

Старця від панових слів ніби вітром з груші здуло, зразу ж на землі опинився.

Зрадів пан: бачите, мовляв, як моє слово подіяло…

Та й питає старця:

- Чого ж ти всієї моєї челяді не боявся, а мене одного злякався?

- А того, пане,- сказав старець, – що твої слуги й лакеї тільки полякали б, а дерева не різали б, бо вони ж розумні люди, а дурний як скаже, так і зробить…