Про ледачого сина

Був в одного чоловіка син. Хлопець як хлопець, тільки ледачий дуже. До того вже заледащів, що спочатку навідріз одмовився вмиватися, потім ложку до рота підносити, а за деякий час і хліб жувати йому стало ліньки.

- Буду вмирати! – каже хлопець. – Якби хто-небудь мені розжовував, то я ще згодився б пожити. А так – ні. Везіть мене, тату, до ями!..

Тяжко було батькові, та нічого робити. Поклав він хлопця на візок, прикрив зверху рядном та й повіз. Коли це назустріч циган.

- Що везеш, чоловіче? – питає.

- Так і так,- каже батько,- син до того заледащів, що вже не хоче і хліба жувати. Везу його до ями. Каже: “Якби мені хто розжовував їжу, я, може, ще б пожив”. Та де таке видано?!

І старий рушив далі.

- Стій!- кричить циган. – Віддай мені свого ледаря, я буду йому хліб жувати.

Батько зрадів, але в цю мить ряднина на візку заворушилася, і з-під неї почувся стурбований голос:

- А ковтати хто буде?..

- А-а!- протягнув циган. – Так він у тебе вже й ковтати не хоче? Тоді вези його к бісу.