Теща провчила
В одному селі жив чоловік з жінкою. Що жінка, бувало, не зварить,— усе йому несмачне.
— Піду до тещі,— каже чоловік,— вона смачніше варить.
Прийшов.
— Мамо, ви борщ варили?
— Варила, сину, варила.
— Насипте тарілочку.
Теща насипала (а борщ такий пісний-пісний, аж світиться). Зять наївся й говорить:
— От уже до чого смачний борщ! Прийшов додому й ну жінку лаяти:
— Ах ти недотепа, навіть борщу по-людському зварити не вмієш, от пішла б та повчилася у своєї матері.
Не хоче чоловік домашнього борщу їсти, до тещі внадився. Ходив він, ходив. Та ось одного разу, коли він спитав, чи є борщ, теща відповіла:
— Є, зятьок, е… Але ти трохи почекай, я сходжу попораю корову…
Поки зять сидів у хаті, теща бігом до дочки, взяла горщик борщу та й додому. Насипала зятеві й питає:
— Ну як, смачний борщ?
— Дуже смачний! Ще, здається, такого ніколи не їв!..
А теща руки в боки та й каже:
— А чи знаєш, зятьок, що цей борщ твоя жінка варила?!
З тих пір не ходив більше той чолоеік до тещі борщ їсти.