Хитрий, батько Казав батько синові:

— Треба тобі вже женитися. Взяти і з виду гарну, і роботящу. Сам виберу. Я вмію розпізнавати.

Син і не перечив: воля батьків — закон.

— Набери лишень у мішки сливок та коня запрягай,— сказав синові батько.

Поїхав старий. Спинився в сусідньому селі на вулиці й почав гукати:

— Дівчата милі, жіночки хороші! Міняю сливи на сміття. Несіть-бо мерщій!

Заворушилось жіноцтво. Ніхто ще не бачив такого дурного міняйла. Несуть, хто скільки назмітав за тиждень, два, за місяць. А старий усе це собі зауважує: у якої господині скільки сміття в хаті завалялося.

Аж ось одна дівчина принесла трішечки в хустині.

— То чого ж так мало?— усміхаючись, але ніби здивовано запитав старий.— І міняти нічого.

— Та й це, дядечку, не моє. Я у своїй хаті щодня замітаю і на город виношу. А це в сусідки позичила, бо дуже слив захотілося,— стиха відповіла дівчина.

Хитрий батько щось задоволено мугикнув собі під ніс і дав дівчині цілий мішок слив. Посадив її на воза, і поїхали вони до її оселі. Там швиденько про все зговорилися, і справі кінець.