Зелений дуб

Якось улітку сіла сім’я надворі під дубом обідати. Мати поставила на стіл миску з борщем, а він такий жирний, що й не парує. Менший син схопив ложку того борщу —і мерщій до рота. В бідолахи аж очі лоба полізли — геть усе в роті ошпарив. Та не по вигляду, лиш, відвернувшись, сказав:

— Ох і ду-у-уб!..

А другий син слідом за ним, дивлячись угору, тільки й міг вимовити:

— Та який зе-зе-лений! Ось і батько, зачерпнувши своєю великою ложкою

з півкварти борщу, вилив її спрожогу в рот… Щось нього забулькотіло в горлянці, із носа юшка потекл з очей сльози, як горох, посипались. Нарешті видушив із себе:

— А щоб ви, сучі сини, та повісились на тому дубові!..