Знала
Заходить чоловік до хати та й каже:
— Біда, жінко,— корова жорна з’їла.
— О… я ж знала, що таке буде…
— Та дурна ж ти: хіба корова може жорна з’їсти.
— Бач, я ж бо знала, що ти з мене дурну зробиш.
Заходить чоловік до хати та й каже:
— Біда, жінко,— корова жорна з’їла.
— О… я ж знала, що таке буде…
— Та дурна ж ти: хіба корова може жорна з’їсти.
— Бач, я ж бо знала, що ти з мене дурну зробиш.
— Як живеш, друже?
— Дякую, добре.
— Одружився?
— А що, хіба дуже вже помітно, що сивію?!
Вирішив купецький син одружитися. Пішов він до одного роміщика і каже:
— Я прийшов до вас сватати дочку.
— А яку ти хочеш?— запитує поміщик.— У мене їх аж три. Найменшій я даю двадцять тисяч приданого, середній — сорок, старшій — сімдесят.
Думав, думав купецький син, а потім і питає:
— Скажіть, будь ласка, а у вас ще старшої немає?
Один дід за своє довге життя чимало зазнав страждань і горя. І від кого б ви думали? Та від власної баби. Дуже сварлива була. І от якось, коли в старого урвався вже терпець, він подумав: «Завжди мовчав, а на цей раз уже насолю!»
Подумати подумав, а сказати нічого не сказав. Устав ранком, узяв вила і почав цілитися в бичка, якого баба дуже любила. Цілився, цілився, а баба так і не побачила.
«Нічого,— думає дід,— ти ще погаласуєш!»
Разів зо три повторював дід точно продуману операцію, але баба все якось не помічала того.
Сусіда, добрий мисливець, спостерігаючи за діями діда, думав: «Мабуть, чолов’яга хоче вбити бичка, та ні з чого».
Коли дід наступного ранку знову почав цілитися, пролунав постріл, і бичок, наче підрубаний, упав, востаннє махнувши хвостом на світ божий.
«Оце так насолив! — подумав дід.— І який воно чорт вила зарядив?»
А баба з кочергою вже йшла в наступ.
— Ну, як твій чоловік?
— Як сонце.
— О, так це добре!
— Що й казати… Як увечері зайде, то лише вранці приходить.
Чоловік лежить хворий і каже до жінки:
— Як умру, Настуню, то вийди за Михайла. Він чесний і роботящий чоловік.
— Я вже з ним домовилась,— відказала жінка.
Ж і н к а. Ти знову вночі крізь сон говорив!
Ч о л о в і к. То мені вже й вночі не можна слова сказати!
— Ти мене любив?
— Любив.
— «Не розлюблю ніколи», говорив?
— А цього не пам’ятаю, я ж тебе любив без пам’яті.
— І коли ти ото курити кинеш? Смокчеш і смокчеш оту гидоту. Мов цап, просмердівся.
— А навіщо кидати? Хіба не чула — комета до нас летить. Одні вчені кажуть — мине, а другі, що впаде на землю. Комета велика, як грюкне, то від нашої планети одна пилюка залишиться. А ти кажеш, кинь курити…
Прийшла мати в гості до заміжньої дочки та й питає:
— Ну як, доню, тобі живеться тут? — Добре, мамо,— відказує дочка.— Дров не треба
носити — самі за мною літають.
Дружина каже чоловікові:
— Я сьогодні трохи затримаюсь після роботи. І хотіла б просити тебе, любий, аби ти розпалив грубку, поки я прийду.
А чоловік їй:
— Та ти ж знаєш, що я не вмію виконувати цю жіночу роботу.
Дружина, цілуючи чоловіка:
— Ну, я ж прошу тебе, любий. Чоловік не дуже охоче погодився.
Ввечері дружина повернулася з роботи, грубка напалена, в кімнаті тепло. Посміхнулась.
Другого дня жінка з тим самим до чоловіка, але просить уже холодним тоном і не цілує.
— Ну, гаразд,— каже чоловік. Сказано — зроблено.
Третього дня жінка, йдучи на роботу, нічого не каже чоловікові, а повернувшись увечері, як гаркне:
— Що, ледацюго, ти ще й досі грубки не напалив?!
Коли чоловік з жінкою зайшли до залу філармонії, конферансьє оголосив:
— Зараз буде виконана Шоста симфонія Щостаковича.
— Я тобі казав, збирайся швидше,— дорікав чоловік дружині,— бачиш, уже п’ять симфоній пропустили!
Як тільки по радіо починали передавати репортаж: про футбол, чоловік одразу прикипав до приймача, і ніяка сила не могла його відірвати. Жінка терпіти не могла цих передач і завжди, бувало, кричить:
— Щоб мав льосі дрота в рило заправити, то він слухає чортзна-що!
Та ось купили вони телевізор. Побачила жінка, як в той футбол грають, і тепер під час трансляції матчів її від телевізора не відтягнеш. То вже чоловік буркотить:
— Восьма година… пора доїти корову…
— Та почекай! — відмахується жінка, як від мухи.
— Вже дев’ята година. Йди корову доїти,— міниться чоловік.
Жінка хапає чоловіка за руку:
— Дивись, дивись! Веде, веде, веде. Пас! Удар!!! Ех, штанга… Ні, любий, наші таки їх видоять!
Чоловік докірливо хитае головою, покрутить пальцем коло лоба, зітхне і йде сам доїти корову.
Якось перукар зауважив своєму клієнтові:
— Дуже рано лисієте. Чи робите ви що-небудь, щоб запобігти випаданню волосся?
— Так. Оце недавно подав до суду заяву про розлучення.
— От біда… Майже ніколи не снідаю…
— А чому? Я завжди дома поснідаю, ще й у поле жінка щось приготує…
— Добре, що в тебе рідна жінка, а в мене третя.
— Скажіть, чи дурість є причиною до розлучення?
— Цілком може бути! А хіба що, ваша жінка дурна?
— Ні! Я дурний, що з нею одружився.
— У чому причина розлуки? — запитує суддя жінку.
— Головна причина полягає в тому, що він у мене дурний, як пень.
— А що, хіба ви не знали про це, коли розписувалися?
— Тоді я не знала…
— А що ви скажете? — звернувся суддя до чоловіка.
— Бреше, знала вона…
Розговорилися дві жінки на базарі:
— Знаєте, у мене просто не чоловік, а ганчірка: за сигаретами — і то стає в чергу. Я хоч і жінка, а завжди все без черги дістану.
— Еге, це ще нічого. От мій — то справді ганчірка: яка б хамка не лізла поперед нього в чергу — ані слова не скаже.
— Ну й що?! Він у вас просто ввічливий.
— А у вас добре вихований.
Прийшла жінка до ворожки та й просить:
— Допоможіть, бабусенько! Така мені біда, така біда!.. Чоловік мене щодня лає — рот йому не затуляється.
— А ти мовчиш?— питає баба.
— Де б я йому мовчала?! Він мені слово, а я йому десять. Така біда, таке горе!
Доведеться кидати чоловіка…
— Нічого,— каже ворожка,— цій біді можна запомогти.
Пішла у хижку і виносить звідти пляшечку з прозорою рідиною.
— Оце,— каже,— мовчан-зілля. Носи його завжди з собою. Як чоловік почне тебе лаяти, то ти швиденько одвернись і набери у рот. Але не ковтай зразу. Що він не говоритиме, а ти не ковтай. Аж коли він від тебе відчепиться, тоді поволеньки ковтни.
Жінка подякувала і пішла.
Через якийсь час приходить знову, несе бабі і сало, і масло, і курку, і яєць. Та дякує, дякує:
— Ой спасибі ж вам, бабусенько! Яке ж ваше зілля хороше! Так ми тепер добре живемо, так мене чоловік любить та жалує. Дайте ще.
І втретє приходить та жінка, і вчетверте — все за тим зіллям. Бабі вже надокучило, вона й каже:
— Тепер ти вже до мене не йди. А як скінчиться це зілля, піди до криниці, вклонися на всі чотири сторони та й набери води в пляшечку. А вживай її, як і перше.