Наклеп

– Васильку! Ану ходино сюди! зве батько малолітнього сина. Он дядько прийшов і скаржиться. Що ти в нього яблука зірвав.

– Неправду дядько каже, виправдовується Василько. Я яблук не рвав, я їх раніш обтрусив, а потім на землі визбирав.

– Так чого ж ти, негіднику, наклеп на дитину зводиш?! сердито сказав батько до дядька і пішов з сином до хати.

Фасон

Іде мати з дітьми до знайомих у гості і каже їм:

– Діточки, коли вам дадуть щось їсти, то не з’їдайте всього, а залишайте трохи для фасону.

Повертаються вони додому, а один син і каже:

– Мамо, а Сашко і фасон з’їв…

Чому велика голова?

– Діти, хто скаже, чому в лева така велика голова?

– Щоб не виліз із клітки.

Запам’ятала

– Марійко, чому ти всі цукерки поїла сьогодні? Розсердилася мати, заглянувши у буфет. – Я ж просила тебе залишити ще й на завтра.

– Матусю, ти ж мене вчила не залишати на завтра те що можна зробити сьогодні.

Де братик взявся?

– Тату, а звідки братик узявся?

– Мама у гаю впіймала.

– Хм… А як же вона його ловила, коли він ходити не вміє?

Помічники

– Мамо, а ми посуд мили!

– От, молодці. А ти, Наталочко? питає мати найменшу.

– А я розбитий збирала, вони мені не давали мити.

Зійшло й очі витріщило

Мати учинила тісто і поставила на печі, щоб підійшло. А маленькі котенята гралися на комині над макітрою. От одне плюх та й упало в тісто. А мати тим часом сина просить:

– Полізь, синку, на піч, подивись, чи зійшло тісто. Поліз син на піч, подививсь у макітру і, сплеснувши руками, кричить матері:

– Ой мамо, ідіть скоріше сюди тісто зійшло, уже й очі витріщило!

Нема дома

Сусідка питає хлопчика:

– Івасю, мама дома?

– Мами немає.

– А татко?

– Теж сховався.

Уторопав

Прибіг хлопчик додому і шепоче татові на вухо:

– У дядька вже горілку з маку гонять.

– Ти сам бачив?

– Ні. Я чув, як дядина говорила дядькові: «Ось я тобі зараз дам скуштувати макогона…»

А я де?

Мама показує доньці азбуку.

– А оце, Світланко, «я».

– А я де? запитала дівчинка.

Так, як і батько

Батько. Так… арифметика п’ять, поведінка два. Що тебе, шибенику, питали?

Син. Скільки п’ять разів по сім.

Батько. Ну, а ти що сказав?

Син. Тридцять п’ять. А вчителька знову питає, скільки сім разів по п’ять.

Батько. А що, воно хіба не один чорт?

Син. То ж і я так відповів…

А де інструкція?

Дрібні неполадки в домашніх машинах та приладах хазяїн лагодив сам. При цьому він завжди звертався до відповідної інструкції.

Одного разу, коли стомлений господар ніяк не міг забавити маленьку Іру, що аж зайшлася від плачу, незмінний його помічник у ремонтах чотирилітній Сергійко, бажаючи пособити батькові, спитав:

– Татуню, а де ж до неї інструкція?

На прийомі

До лікаря зайшло двоє хлопчаків.

– Чого вам? питає лікар.

– Я проковтнув десять копійок, каже один.

– А ти чого, плачеш? питає лікар другого.

– Я плачу, бо то мої копійки.

Перевірив

– На тобі, синку, гроші, купи в магазині два кілограми яблук. Та скажи тьоті, щоб хороших зважила, бо це для гостей.

– А що, синку, чи добрих ти купив яблук? запитує мама синка, коли той повернувся.

– Добрих, мамо. Поганого немає жодного. Я кожне покуштував.

Ображений

– Ну, розказуй, братику, хто тебе зобиджав, коли мене не було вдома?

– Михтодова Оксана і Дуньчин Василь.

– А де вони зараз?

– Та… Василь лежить у лікарні, а Оксана дома, до синяків примочки кладе.

Поїхали

Коли сім’я сіла обідати, за вікном майнула постать сусідки.

– Чорти її несуть! вилаялась мати. Скажіть, діти, що мене нема вдома. Я поїхала.

А сама сховалась під столом.

Ось і сусідка в хату.

– А матері нема дома, каже найменше. Вони поїхали під стіл.

Він думав

– Що ж це ти, Івасю, всі цукерки доїв, а про малу сестричку і не подумав!

– О ні, мамо! Я все думав про неї: боявся, щоб не прийшла, поки не з’їм…

Знає арифметику

Переглядаючи синів щоденник, батько нарікає:

– Четвертий день ти, ледацюго, приносиш по одиниці! Коли вже порадуєш мене п’ятіркою?

– Ще один день, тату, і буде п’ять.

Не можна вірити

– От зараз піду до твого тата і скажу йому, що ти мене дражниш, каже дівчинка хлопчикові.

– Можеш іти, мій тато тобі не повірить, бо він завжди говорить, що жінкам не можна вірити.

Захворів

– У мене на роботі думають, що я захворів. А ти ж, синку, що скажеш у школі?

– Що від тебе заразився.