На уроці хімії

Учитель показав учням золотого персня і питає:

— Розчиниться він у кислоті?

— Не розчиниться! — хором відповіли учні.

— Правильно, але чому?— запитав вчитель.

— А тому,— відповів Івась,— що, якби він мав розчинитися, ви б його не кидали у кислоту.

Пожалів

В одного чоловіка померла теща. Його жінка голосить, побивається, а він — хоч би що. Стала тоді жінка докоряти чоловікові:

— Ах ти такий-сякий! Значить, тобі моєї матері не жаль!

Почав і чоловік голосити. Голосить та приказує:

Ох, тещо моя любенька,

Ви ж мені були як мати рідненька.

Як я ж, було, приїду,

А ви вареників наварите.

Самі поїсте, а мені юшку оддасте.

А я їм-їм, та ще й нап’ю-у-у-у-ся.

Слухала жінка, слухала та й каже:

— Не треба, чоловіче, бо матір не піднімеш, а себе

загубиш.

Дідусі та бабусі

Було свято. В парку сила-силенна людей. Молодь танцює. У затишку на лавочці сидять два діди. Сидять і милуються своїми внуками та внучками. Аж гульк, повз них пройшли три бабусі. Подивився на них дід Іван та й каже:

— Сьогодні, Остапе, молодіжне свято. Тож нехай хлопці та дівчата й веселяться. А чого ще оті баби припленталися?..

Слухняна внучка

Дід дуже не любив, щоб за обідом хтось розмовляв. Одного разу дід, баба та їхня маленька внучка обідали.

— Діду! — каже внучка.

— Обідай мовчки,— відповідає суворий дід. Через декілька хвилин внучка знову:

— Діду!

— За обідом не можна балакати. Коли пообідаємо, тоді будеш питати,— відрізав дід.

Пообідали.

— Ну, тепер, мала, можна й побалакати. Що ж ти хотіла мені сказати?

— Я бачила у вас, діду, в капусті черв’яка… Та вже ви його з’їли.

Добра Марійка

Хвора дівчинка не хотіла пілюль, бо вони гіркі, батько взяв одну, проковтнув і силувано посміхнувся: Бач, яка смачна! Дівчинка перестала плакати, уважно подивилася на батька:

— На татуню з’їж і мою, коли вони тобі так смакують.

Теж з обновою

Зібралися на якесь свято діти панів і підпанків та и ну хвалитись, яку кому обнову справили.

— А мені ось костюмчик новий купили!

— А мені штани і сорочку!

— А мені платтячко й черевички!

Осторонь стояв хлопчик у подертій одежині. Похвалитися звичайно, нічим. Зняв він картузика, провів долонею по голові та й каже: А мене татко постригли!..

Догадався сам

До церкви вбіг захеканий хлопчина. Людей багато, він не міг побачити свою маму і став гукати:

— Мамо! Мамо!

— Та чого ти кричиш?

— Та миша в діжку з квасом упала!

— А ти що — не знаєш, що робити?.. Витяг би!

— Та я кинув туди кішку, щоб піймала мишу.

Допитався

— Чи будеш ти мене, синку, любити й годувати, коли я буду старенький, як наш дідусь?— питає батько маленького сина.

— Буду.

— От гарний хлопчик! Іди до мене на руки і на тобі цукерок. А як ти будеш мене любити?

— Так, як ти дідуся.

— Іди геть, негіднику, і віддай сюди цукерки!..— визвірився на сина тато.

Ще вчора ввечері

— Давай будемо вгадувати, хто сьогодні що їв.

— Давай, тільки першим буду відгадувати я. Ти сьогодні їв яйце.

— Звідки ти взяв?

— У тебе жовток на губах.

— От і не вгадав, яйце я не сьогодні їв, а ще вчора ввечері.

Спадщина

— Що це, куме, вас і впізнати не можна. Все лице в синяках, під очима гулі, зуби вибиті.

— Та це на тім тижні померла моя теща, то ми з швагром спадщину ділили…

Тещин пережиток

Була у приймака дуже ябедна теща. Приймак — чоловік роботящий, лагідний. Але за що не візьметься, вона кричить не своїм голосом:

— Це моє, не чіпай!

Йому набридло всьому тещиному кланятись. От одного разу він прийшов додому у веселому настрої. Поглянув на миску, з якої теща їла:

— Це твоя?

— А моя ж!

Підняв над головою — торох об підлогу.

— Горшки теж твої?

— А чиї ж! Побив, потрощив.

— Вікна твої?

Теща бачить, що зять може й хату зруйнувати, та й

— Наші, зятечку, наші!

— Хай стоять!

— А двері твої?

— Наші ж, кажу, наші!

— Хай стоять!

— А хата твоя? Де мої сірники. Давай, жінко, гасу!

— Наша, Іване, наша!

З того часу теща навчилась на все казати — наше!

Працьовитий син

Приїхав син у село до матері. Ввійшов до хати, поставив чемодани та відразу:

— Мамаша, дай мне порубать! Мати здивовано поглянула на сина:

— Ти знаєш, якраз нема чого рубать, учора сусід, спасибі йому, чисто всі дрова порубав…

Прикусив син губу і нарешті видавив:

— Мамо, дайте їсти!

— О! Так би ти й казав, а то не встиг поріг переступити, відразу за роботу хапаєшся,— сказала мати, подаючи на стіл.

Скільки років дідусеві

— А скільки років твоєму дідусеві?

— Я не знаю, але він у нас уже дуже давно.

Як же не плакати

Танцює молодь. Осторонь сидить старенька бабуля і плаче.

— І чого це ви, бабусю, плачете? — запитують стареньку.

— Та як же не плакати, добрі люди, коли он подивіться,— вона показала на юнака, що дуже кривляв витанцьовуючи якийсь новітній танець,— таке молоде і вже калічка…

Чому вода теплішає

— Скажи, Петрику, чому вода влітку надвечір теплішає?

— Тому, що в воді купаються люди і нагрівають її трохи своїм тілом.

Прозоре тіло

Учитель. Прозорі тіла — це такі, через які ми бачимо. Назви мені таке тіло, Іванку.

Учень. Дірка для ключа у дверях.

Щира донька

— Татусю, чи не хочеш ти ще один шматочок торта?

— Ні, дитинко!

— А тепер запитай мене…

Причина переляку

Дідусь з бабусею сидять біля столу. Віч читає журнал, вона в’яже. Дідусь бурмотить собі під ніс:

— Дев’ять… сот… мільйонів років… сонце… Кінець життя… на землі.

— Через скільки, через скільки? — схопилася бабуся за серце і випустила з рук робота.

Дідусь знизав плечима і голосно прочитав:

— Через дев’ятсот мільйонів років…

— Слава богу,— заспокоїлась бабуся,— а я так перелякалася… думала, через дев’ять мільйонів.

Не витерпів

Вчитель заспокоїв учнів і наказав їм:

— Сидіть мені так, щоб, як муха пролетить, і то чути було.

Учні довго так сиділи, а потім один не витерпів і каже:

— Ну, коли вже та муха пролетить?

Справедлива мачуха

— Чого ж бо ти плачеш, хлопчику?

— Того, що мама була брехлива, а мачуха справедлива.

— Тю, диво!..

— І немає тут нічого дивного. Якщо мама говорила, що не купить мені сорочки, то купила. А мачуха вже як скаже, то так і зробить.