Самокритичний дідусь

Ішов старенький дідусь з паличкою, і трапився йому на дорозі рів. А обходити далеченько. «Дай,— думає старий,— перескочу». Стрибонув і… впав на дно. Піднявся та й каже тихенько:

— Ох, старість, старість…

А потім оглянувся — ніде нікого немає — і вже голосніше :

— Та я й замолоду такий був.

Сміхота

— Мамо! Ото я сьогодні бачив сміхоту…

— Яку?

— Циганка ловила нашу курку і не могла зловити А я їй допоміг.

Про гарячого діда

Дід був дуже нетерплячий, завжди поспішав і не любив їсти гаряче. їжа мала бути такою, щоб її не доводилося студити.

Якось приїхала до його баби знайома, а та саме варила картоплю. На столі стояв глечик з кислим молоком. Зараз пролунає гудок — прийде дід.

Як це завжди буває, жінки забалакалися, і саме тоді, коли залунав гудок, баба встигла лише зцідити воду з картоплі і поставити миску на стіл. Картопля

парувала. На порозі з’явився дід. Глянувши на картоплю, що парувала, він схопив її і, разом з мискою, викинув крізь відчинене вікно у садок. Баба, побачивши це, схопила глечик з кисляком і жбурнула його туди ж.

— Що це ти робиш? — здивувався дід.

— Я думала, ти там обідати будеш,— відповіла йому баба.

Хіба це плач!

— Ти що, друже, кидаєш свою жінку?

— Кидаю.

— Не роби цього, подивись, як вона плаче.

— Хіба це плач! Якби ти побачив, як плакала та, Що я покинув з трьома дітьми!

Жених

Надумав старий холостяк у п’ятдесят років одружитися. Йому й порадили взяти вдову з сусіднього села. Прийшов він до вдови та й почав говорити про одруження. А вдова і слухати не хоче:

— Що ви, що ви! У мене вже дочка на виданні! А жених не розгубився та й каже:

— Тоді віддайте дочку!

Щебечуть

Задумав чоловік одружитися та й питає свого приятеля, як йому живеться в подружньому житті.

— Як ми познайомилися, то я щебетав, а вона слухала. Як ми заручилися, то вона щебетала, а я слухав. А як поженилися, то обоє так щебечемо, що аж сусіди збігаються.

Виручила

— Як ся маєте?— нав’язує дівчині бесіду молодий хлопець.

— Дякую, добре.

— А як ся має ваша мама?

— Дякую, добре.

— А як ся мають ваші брат і сестра?

— Дякую, добре.

Хлопець не знає, що далі говорити. Тоді дівчина виручає:

— Я маю ще діда й бабу.

Вона не з тих..,.

— Скільки вам років, Марусю?— запитали якось дівчину.

— Вісімнадцять.

— Але ж два роки тому ви говорили те саме.

— А я не з тих дівчат, що сьогодні кажуть одне, а завтра друге.

Щира

— Щоб ти, Марійко, зробила, коли б я тебе зараз поцілував?

— Кричала б: «Мамо! Мамо!»

— Ну, а тоді б що було?

— Нічого, бо в хаті нікого немає.

Як колись женились

— Іване, Іване, кажуть, що ти женитися надумав?

— Еге ж.

— А наречена хоч гарна у тебе?

— Та той… мати казали, що ніби й непогана.

Придане

— То ви кажете, що оженитеся з моєю дочкою без ніякого приданого!

— Так, батечку. Будьте певні, що ніякого приданого мені не треба.

— Ну, то вибачайте, соколику, але я за вас не віддам мою дочку.

— А то чому?

— А тому, що не хочу мати дурного зятя.

Хай плаче…

Якось жінка та чоловік спати полягали, а дитина плаче. Жінка каже:

— Чоловіче, поколиши ти трохи дитину, адже половина дитини твоя.

— Ти свою половину колиши,— говорить чоловік, а моя половина хай плаче.

Як чоловік бив дружину

— Чого ти так захекався?

— Жінку бив.

— А чого спітнів?

— Та насилу вирвався. Ну я їй і дав! Як ударив,— вона так і впала, тільки я став підійматися, а вона мені іще. А потім, коли я від неї тікав, я їй сказав: «Ну підожди ж, я тобі ще попадуся!»

Що день, то й кужіль

Дівчина хотіла вийти заміж та хвалилась хлопцеві, що вона добра пряха.

— Що день, то й кужіль, а як коли, то й два на день.

А хлопець, щоб перевірити, чи справді вже вона така швидка пряха, взяв від скрині ключі і сховав у кужіль.

От настала неділя — дівчина не може взяти чистої сорочки, бо не одімкне скрині.

Приходить хлопець, аж через два тижні, а той кужіль вже й порохом припав, а дівчина пряде, ще й приказує:

— Ото що день, то й кужіль, а як коли, то й два на день.

— А чого в тебе така чорна сорочка?

— Десь ключі від скрині запропастились. Хлопець дістав ключі з кужеля і посміявся з її хвальби.

Не так, як люди

Набридло чоловікові, що його жінка щодня через всякі дурниці свариться, і вирішив її провчити. Купив черевики, приносить додому і каже:

— Певно, жінко, будеш кричати на мене. Купив я черевики і аж по дорозі додому роздивився, що один черевик з правої ноги, а другий з лівої.

— Чуєте, людоньки! — заверещала жінка на весь двір, щоб усі сусіди чули.— Чи ж не дурний він?! Один черевик купив з лівої ноги, а другий з правої! Та чому ж ти, йолопе, не поміняв?! Ти завжди робиш не так, як люди!

Співчуття

— Глибоко тобі співчуваю, сусіде.

— Що трапилося?

— Я купив своїй дружині шубку.

— А яке це має відношення до мене?

— А те, що моя дружина сьогодні збирається в гості до твоєї.

Хто чого потребує

Лікар. Ваш чоловік потребує спокою, спокою і ще раз спокою!

Дружина хворого. Ой лікарю… Це неможливо, адже я тепер потребую нової сукні, нового капелюха і нового пальта…

Похвалився

— Моя жінка зовсім здуріла!

— А що з нею?

— Уяви собі, кожного дня лягає спати о третій годині ночі.

— А що ж вона робить до цього часу? Гуляє?

— Та ні. Чекає на мене.

Як ти мене

Молоде подружжя півроку жило в мирі та злагоді. А потім у них раптом виникли непорозуміння і чвари.

От одного разу після чергової сварки, коли вже полягали спати, дружина й каже чоловікові:

— Не любиш ти мене…

— Ні, люблю,— заперечив той.

— Ну, значить, любиш не дуже.

— Та ні, дуже.

— А як дуже?

— Так, як… Ну, так, як ти мене. Жінка, мов обпечена, скочила з ліжка…

Слухняний синок

— Чому це ти ніколи жінці вдома не помагаєш — ні відра води не принесеш, ні дров не врубаєш? — питають чоловіка.

А той відповідає:

— Ще як я малим був, мені тато сказали, щоб я і близько не підходив до криниці, бо можу впасти туди. А сокири щоб і в руки не брав, бо можна ноги порубати. Чи ж можу я не слухати батька?..