— Ви хочете одружитися на моїй дочці? Але чи маєте ви кошти на утримання сім’ї?

— Думаю, що вистачить.

— Подумайте добре, бо нас сім душ…

Захворів чоловік, мабуть, уже й не встане. А жінка в нього була другою та й молодшою років на двадцять. От і почала вона ласкаво до хворого:

— А де ж ти, любий мій, та грошики сховав? Говорити вже чоловік не міг, лише показує їй три пальці.

— Нічого не розумію! — сплеснула долонями жінка.

І так разів зо три.

На лихо жінці, чоловік видужав. Минув якийсь час.

— А пригадуєш, любий мій, як я тебе про грошики питала, так ти все три пальці показував, а я нічого не зрозуміла. Може, ти зараз скажеш мені, що то мало значити?

— Ти знаєш, моя люба, то в мене вже сил не вистачало скласти тобі дулю.

— Я вирішила доти не виходити заміж, доки не буду мати двадцяти п’яти літ.

— А я вирішила, що доти не буду мати двадцяти п’яти літ, поки не вийду заміж.

— Куме, чому це ви завжди такий поганий капелюх носите?

— Бо моя жінка заклялась, що не піде зі мною нікуди доти, поки я собі нового не куплю, а мені цього не треба — куди хочу, туди і ходжу сам…

Приїхав чоловік з ярмарку та й каже жінці:

— Оце, Одарко, хоч лай, хоч бий, а грошей не привіз ні копійки…

— Що?! Ах ти ж ледацюга, ах ти ж п’яниця! — Та за качалку й по спині.— Ось тобі, ось тобі. Оце за те, що кабана збув, оце за те, що гроші пропив, а оце за те, що ні копійки не привіз!..

А чоловік крутиться на всі боки, захищається руками і все хоче щось сказати:

— Та стій-бо, яка ж ти люта, і слова не даси вимовити, я ж кажу…

— Навіщо мені твої побрехеньки, сам же сказав, що ні копійки не привіз…

— Не привіз, бо ж… купив тобі сап’янові чоботи та хустку, матерії на спідницю та вишивану сорочку. Та ще ж і кожух… Тож і кажу, що ні копійки не лишилося…

— Ой голубчику ж мій, ой любесенький, а чому ж ти не сказав навпаки,— спочатку про те, що купив, а тоді вже про те, що грошей не привіз?

— Мироне! Чи ти осліп, чи онімів? Адже вона на мені всю одежу порвала і очей мало не видряпала, а ти хоч би слово…

— А чого я буду втручатися у ваші жіночі розмови.

Їхав мужик з ярмарку напідпитку і по дорозі наздогнав цигана.

— Підвезіть, дядьку,— проситься циган,— я вам за п’ятака відгадаю все, що ви захочете.

— Сідай,— каже мужик,— і скажи, звідки я їду?

— Ви їдете з міста, були на ярмарку.

— Вірно, на тобі п’ятака. Тепер скажи, куди я їду?

— Ви їдете додому.

— Теж вірно, на тобі ще одного п’ятака і скажи, з яким наміром я їду?

— Ви їдете, щоб вигнати свою жінку з дому, бо вона у вас дуже сердита,— випалив циган, що в голову збрело.

— Ага, добре, ось тобі карбованець!

— Ні, дядьку, давайте дрібні, бо я здачі не маю.

— Бери, дурню, всього карбованця, не за те, що відгадав, а за те, що напоумив.

Наречений у присутності майбутньої дружини і тещі категорично заявив:

— Я бажаю, щоб ми пішли до загсу рівно об одинадцятій годині. Бажаю, щоб ви приготували добрий обід і гарно прийняли моїх приятелів…

Коли наречений вийшов з кімнати, теща незадоволено сказала дочці:

— Ти диви, який командир! Чи не забагато бажає твій майбутній чоловік?..

— Нічого,— сказала наречена,— це вже його остання воля…

У лікарні чергова медсестра заповнює історію хвороби.

— Ви одружений? — запитує вона чоловіка з перев’язаним обличчям і ґулями під очима.

— Що ви?! — простогнав хворий.— Це я на східцях посковзнувся.

— Ви хочете одружитися з моєю дочкою, але їй двадцять сім літ, а вам тільки двадцять один.

— І що ж з того?

— Почекайте ще шість років, тоді й вам буде двадцять сім.

Край великого села жили колись чоловік і жінка. Чоловік собі тихий, смирний, а жіночка — з характером: сварлива, вередлива. Тільки-но чоловік зробить не так, як жінка хоче,— підніме такий галас, що на другому кутку чути. А потім біжить у сусіднє село, де живуть її батьки. А в них був кінь і візок. Запряже коня, приїде додому, навантажить усе своє добро і їде до своїх батьків. Поживе у них днів п’ять, а потім складе добро знову на візок і їде до чоловіка. Разів десять такі переїзди повторювалися.

Набридли чоловікові жіночі витівки. Коли останнього разу вона виїхала до своїх батьків, він продав хату і купив собі на другому кінці села. Приїздить жінка додому, а там інші люди живуть. Розшукала вона чоловіка та й каже йому:

— Що ти наробив, сякий-такий? А той спокійно їй відповідає:

— Та скільки ж можна мучити бідну тварину?..

Якось зайшов син до батька та й каже:

— Тату, я хочу тебе попередити, що від сьогодні ти повинен працювати вдвічі більше…

— Ному це так?— здивувався батько.

— А тому, що я вирішив одружитись, і тепер тобі доведеться годувати не тільки мене, а й мою дружину.

Каже жінка своєму чоловікові:

— Знаєш, якщо ти заморився, то не йди сьогодні на роботу — викопаєш дома погріб та й відпочинеш.

— Катю, вчора мені снилося, що я вас поцілував. Що може значити такий сон?

— Це значить, що ви спритніші, як спите, ніж наяву.

— Якби ти був моїм чоловіком, я б тобі дала отруту,— сказала дівчина спересердя.

— Якби ти була моєю дружиною, я з задоволенням прийняв би її.

— Щоб оце моя рідна жінка та сказала на мене «брешеш», їй-бо, вбив би,— каже чоловік своїй дружині.

— Та брешеш! — дружина до нього.

— Їй-бо, правда!

— Ну, не бреши!..

— Клянусь!.. Хе-хе,— підійшов і обняв дружину,— швидше Чорне море висохне, ніж мене жіночка брехуном обізве!..

—Чи ви сміливі?

— Не сумнівайтеся!

— А як так, то дуже добре! Підіть до моєї жінки, візьміть у неї ключ і скажіть, що я прийду додому після півночі.

— Друже, чи правда це, що ти із своєю дружиною погано живеш?

— Це неправда. Навпаки, живемо дуже добре, бо завжди нам весело.

— Невже!?

— Слухай! Прийду я з буфету — дружина в мене горшком. Попаде — радіє, а не попаде — мені радість. Скажи сам, чи можна назвати таке життя поганим, коли і чоловік, і дружина щодня радіють.

Хотів хлопець женитися, та все шукав роботящої дівчини, щоб разом кілька діл робила.

Куди не піде, то дівчина чи шиє, чи пряде, чи пере сорочки, чи мастить хату, а все тільки одно діло робить.

У своєму селі не найшов собі до смаку. Прираяли йому дівчину в другому селі.

Взяв він старостів і пішов свататися. Дівчина була одна в хаті й замкнулась, бо мила голову.

Коли сватачі постукали у двері, вона й крикнула:

— Почекайте трохи, бо я шию мию — купаюся. Хлопець аж підскочив, так зрадів, і засватав таку роботящу дівчину.

Після весілля небавом він і питає:

— Скажи мені: як це ти три діла робила?

— Та то я шию мила — купалася.

— Знаєш, жінко, я вже навчився говорити по-татарському.

— Та ну?! — здивувалася жінка.— Ану, заговори,

я послухаю!

— Е… ти нічого не зрозумієш,— сказав чоловік.

— Та заговори, я хоч почую.

— Харчя-марчя — подай води.

— Правда, що не розумію, встань та й сам напийся.