Скромняга

— Ви не знаєте, хто у вашому Будинку культури найкраще грає в шахи?

— Та Клименко, але я в нього виграю…

Гріх на голову

Коли чоловік дізнався, що дружина купила собі новий капелюшок, дуже розгнівався і вигукнув:

— Це якийсь гріх на мою голову!.. Жінка не розгубилася і відповіла:

— Нехай цей гріх краще буде на мою голову.

Щоб добро не пропадало

— Куди це ви, дядьку, курей цілий віз везете?

— До млина.

— Аж за десять кілометрів? Чи, бува, не мельникові хочете продати?

— Ні, я там учора жменю зерна розсипав, хай позбирають.

Вчена жінка

— Сусіде, ви чули, яку вчену жінку взяв собі наш учитель, розмовляє на семи язиках.

— О господи! Та як же він може з нею жити? Он моя розмовляє тільки на одному — і то нема мені місця в хаті.

Ще в око поцілить

Під час війни однієї темної ночі зав’язалась стрілянина поблизу циганського табору. Старий циган вискочив з-під шатра і злякано сказав:

— Що се в чорта за війна вночі?! Ще в око хтось поцілить.

На полюванні

— Слухайте, дядьку, чи не бачили ви тут якого зайця?— питає на бігу мисливець у селянина.

— Чому ні, бачив,

— Великого?

— О, ще й якого!

— А давно?

— Та буде вже зо два тижні тому.

Уважний чоловік

Жінка добре вилаяла свого чоловіка та й вирішила, що він зрозумів свою вину. Каже йому:

— Пробач мені, рідненький, що я отак тебе сварила…

— Мене?— обізвався чоловік.— Та я й не чув…

— Не чув?!

— Пробач, чув, чув…

— А що ти чув?

— Та оте, що спочатку не почув…

Хвалько

Купив один парубок собі годинника та чоботи добрячі на рипах, і захотілося йому перед дівчатами похизуватися.

Одного разу іде наш хвалько селом. А біля клубу дівчата стоять, про те, про се розмовляють. Тут де не взявся собака і давай на хвалька гавкати. Той мовчав-мовчав, а коли порівнявся з дівчатами, повернувся до пса і голосно, щоб дівчата почули, сказав:

— Геть звідціля, а то як дам оцим чоботом, то по моєму годиннику,— при цьому він глянув на годинника,— ти рівно через десять хвилин здохнеш.

Завбачливий кредитор

— Можете мені позичити десять карбованців?

— Можу, але не хочу.

— Думаєте, що не схочу вам їх віддати?

— Схочете, та не зможете.

Балакучий Сашко

— Здоров, Гавриле!

— Здоров, Панасе.

— То, може, підемо, по кухлю пива… посидимо, побалакаємо?..

— Згода…

Пішли, сіли, замовили, випили.

— Так…— каже Гаврило.

— Так…— згоджується Панас.

Друзяки тиснуть один одному руки і розходяться, задоволені проведеним вечором. Днів за два знову зустрілися.

— Ге-ге, здоров, Гавриле!

— Здоров, Панасе…

— Ну, може, підемо, по кухлю пива… посидимо, побалакаємо?

— Згода!

— Еге! Здорові були, Гавриле та Панасе!

— Здоров і ти, Сашко!

— Ви куди?

— Та йдемо по кухлю пива організувати… посидимо, побалакаємо.

— То й я з вами…

Пішли, сіли, замовили, випили.

— Так…— каже Гаврило.

— Так…— згоджується Панас.

— Так-так…— підтакує Сашко…

Друзяки тиснуть один одному руки і розходяться. Минає кілька днів. ‘

— Здоров, Гавриле!

— Здоров, Панасе!

— Ну, може, знову підемо?

— Згода…

— А Сашка з собою візьмемо?

— Та ні.

— А чого?

— Та дуже балакучий.

Упертий боржник

— Гей, сусіде, мені вже терпець урвався, коли ви борг заплатите?

— Ой куме, певне, ви вважаєте мене всезнаючим?

— А то чому?

— Бо питаєте про такі речі, що їх лише сам бог знає.

Ото співали

Зійшлись два куми й хваляться один одному:

— Ми як співали на весіллі, то й гармошки не було чути.

— Хе! — сказав другий.— Ми в Мотрі па хрестинах як заспівали, то аж комин тріснув.

Всім дала роботу

В однієї жінки корова ось-ось мала привести теля. Щоночі чергувала вона цілий тиждень — і нічого нема. Коли на восьму ніч приходить у хлів — є теля. Якимиха, задихавшись, убігла в хату і як загукає:

— Ганно, встань-но, Ярино, засвіти-но, Гапко, дав бог телятко, а ти, Дениса подивись, чи лисе.

Тринадцяте порося

Були собі два куми — один багатенький, другий бідний. Якось багатенький каже бідному:

— Петре, приходь-но до мене, допоможеш льох викопати, а я тобі за це віддячу. Сьогодні у мене льоха опоросилася і привела аж тринадцять поросят, ото твоє буде тринадцяте. Як підростуть, то й візьмеш.

Викопали багатому кумові льох, а через деякий час прийшов він до бідного та мало не плаче.

— Ти знаєш, куме,— каже,— яке в нас з тобою велике горе?.. Оте тринадцяте порося, що тобі було призначене,— здохло…

Бочка диму

Поверталася баба з міста додому. А квиток на поїзд не хочеться брати. Грошей шкода. «Дай,— думає,— попробую, може, на паровозі машиніст безплатно довезе». От підходить вона до паровоза та й говорить — так, щоб машиніст чув:

— Оце так машина! А скільки тут різних коліщат! Яку це треба мати розумну голову, щоб такою машиною керувати!

А сама вже й клумаки свої тягне на паровоз.

— Ану, бабо, гетьте звідсіля! — гукнув машиніст.

— О! Подумаєш! Сів на бочку диму з трубою і думає, що він велике цабе,— огризнулась баба і пішла до каси.

Директор перевіряє

— Ну, як, ви вже відправили запасні частини?

— Звичайно, товаришу директор!

— І багато?

— Так точно, не журіться, товаришу директор!

— Ну… дуже багато не було потреби посилати.

— Та ми, товаришу директор, дуже багато і не посилали!

— А взагалі то я думаю, що їх, може, й не треба було посилати.

— Та ж ми їх, товаришу директор, й взагалі не посилали.

Коли холодно

— Грицю! Тобі не холодно?

— А коли холодно, то що?

— То трусись.

Джерело новин

— Які новини? — питає чоловік свого товариша.

— Не знаю… Коли я ішов на роботу, теща ще спала,— відповів той.

Хвалькуваті куми

Якось у районі нараду по тваринництву проводили. У перерві два куми з сусідніх сіл, перекурюючи, заговорили про успіхи своїх артілей. Кожен намагається чимсь надзвичайним похвалитися. От перший і каже:

— На нашій фермі є така корова, що по сто літрів за день дає.

— Знайшов чим похвалитися.— Ось у нас успіхи! Наш агроном вивів такий сорт люпину, що з’їсть його корова оберемок і за один раз бідон молока дає. А от до вас ми з делегацією приїдемо, побачимо, що воно там за корова.

— Ти ж тільки зваж, що її ми годували отим люпином, який ваш агроном вивів. А зараз люпину не стало, то й корова стільки літрів не дає. То ти, коли їхатимеш, прихопи з оберемок того чудодійного люпину.

— Е, так то ж, мабуть, ваша корова і випасла наш люпин. А ми думали: де б йому дітися?

Що ви бачили?

— Діду, що ви вчора в лісі бачили?

— А біс його знає… На вовка не схоже і не літає, а на березу дивилось.