Золотий годинник

Носив багатий парубок золотого годинника напоказ, а розібратись у римських цифрах, що на циферблаті, не може.

— Скажи, будь ласка, котра зараз година?— запитують його.

— На моєму золотому годиннику… Сказав би вам, та не маю часу, бо дуже спішу.

Туди і назад

Іде чоловік у поле сіно косити, аж дивиться — поперек шляху сусідів віз стоїть.

— Відкотіть, сусіде, воза, а то перестрибну! — жваво вигукнув чоловік.

Покосив до вечора, іде назад, а через шлях сусідова вірьовка лежить. Ледве волочачи ноги, чоловік каже:

— Потягніть, сусіде, вірьовку, а то впаду.

Покритикував

— Хоч би ти, Миколо, виступив на зборах та покритикував нашого голову.

— Не вмію я,— мовить Микола,— на зборах виступати, поганий з мене оратор.

— А ти навчись. Іди на город, де капуста росте і нехай тобі здається, що то люди сидять перед тобою. Виступиш декілька разів перед капустою, а потім і на зборах перед людьми зможеш.

Микола так і зробив. Виступив на городі перед капустою та вже так критикував усіх членів правління, що аж гай шумів.

Діждався зборів. Виходить без’ вагання на трибуну, відкашлявся, а жінка радіє, думає: «Зараз Микола розкритикує всіх у пух і прах»,— і підморгує Миколі: мовляв, не бійсь.

— Товариші! — почав Микола і знову закашляв. Потім ще раз сказав: — Товариші!

А жінка все підморгує: «Говори, Миколо!»

А Микола, як побачив багато людей у залі, розгубився так, що і в горлі йому пересохло, і слова вимовити не може. Подивився на жінку та й каже з трибуни:

— Це тобі, Явдохо, не капуста, а живі люди!..— Махнув рукою і зійшов з трибуни.

Відповів

— Пане доктор, щось дуже мерзну в ноги.

— Я також мерзну, але, як покладу свої ноги в тепле жінчине ліжко, нараз зігріються. Спробуйте й ви так.

— А коли, прошу пана, можна застати вашу жінку вдома?

Пропозиція

— Які будуть в кого запитання чи пропозиції? — запитав на закінчення лектор.

В залі підвівся один старенький дідусь і каже:

— У мене є пропозиція, щоб ви своїми словами розказали, про що ви так довго балакали.

Розмова між кумами

— Е, куме, постарів уже ваш пес, ледве ноги волочить і хвіст опустив.

— Е, ні, куме, де там постарів. Коли б ще ви так гавкали, як він…

На хвилинку

— Петре, я на хвилинку забіжу до сусідки, а ти через кожні півгодини помішуй в каструлі на плиті.

Сам себе викрив

Вихвалявся один кум перед другим:

— Знаєте, куме, ота корівка, яку я купив минулої осені у вашого свата, дає по десять відер молока на день.

Мовчить другий кум, цигарки дістає.

— Повірите, по десять повних-повнісіньких… Не знаю вже, куди й дівати оте молоко…

Запалили. Помовчали хвилинку.

— По десять відер щоденно,— не вгаває перший кум.— Присягаюсь.

— Ну й брешете ж ви, куме, і не озираєтесь. Брехун аж задихнувся від несподіванки та образи.

— А ви звідки знаєте?

— Самі ж, куме, і сказали,— хитро усміхнувся другий кум.

— Коли?

— Та тільки що. Як ви ото, куме, вперше сказали мені, що ваша корова дає по десять відер молока щоденно, то я й повірив, бо хіба мало чудес на білому світі буває… Але коли ви повторили те саме, мене сумнів узяв. А як вже і втретє нагадали, та ще присягнули, зрозумів, що ви просто брешете…

Обдурив

Повернувся чоловік з міста додому та й хвалиться жінці:

— От я сьогодні буфетницю обдурив.

— Та як?

— Ну, я собі замовив чаю, дивлюсь, вона відвернулася, я цукор в кишеню поклав, а чай випив без цукру.

Макітра

Виказувала сусідка сусідці:

— Як же тобі не соромно? Ще коли, бач, макітру взяла, вже, мабуть, розбила, що й досі не повертаєш?

А та їй:

— От сказала казна-що! По-перше, я твоєї макітри не брала, по-друге, вона у тебе була вже репнута, а по-третє, я ж її давно тобі віддала!

Грамотій

Були собі два стареньких куми. Один дуже любив своєю грамотою похвалитися. Прийде, було, в гості до кума та усе побріхує, що, мовляв, і про се, і про те в газетах пишуть.

Якось зайшов кум до нього, а він сидить з газетою в руках. Окуляри на носа почепив.

Привітався кум та й питає:

— Що то ви, куме, читаєте?

— А все, про що пишуть,— відповідає.

— Та ви ж газету догори ногами перевернули.

— То не я,— відповів той,— то мені її так поштар дав, а я вже так і читаю.

Хто сміливіший

— Ви не можете собі уявити, Іване Петровичу, яким боягузом є заєць…

— Не знаю, але якби заєць мав вашу рушницю, а ви його ноги, то хто знає, чи були б ви сміливіші за нього…

Ощадливий жених

Гуляли весілля. Гості сіли за стіл, налили по першій чарці, а жених встав з-за столу та й гукає до своєї матері:

— Мамко, мамко, а ходіть, пощитаємо, скільки нам ця свайба стоє…

Два балакуни

— Мій брат завжди ходить без капелюха.

— Овва, а мій стрийко ходить без волосся.

— А в нашій хаті так тісно, що як сонце загляне через вікно, то треба виходити з хати.

— То ще ніщо! Наша хата така низенька, що мама не можуть пекти хліб, тільки коржі.

Поскаржилася

Зустріла жінка на базарі свою знайому, аж бачить, що та чимсь збентежена.

— Що трапилося?— питає.

— Ой, трапилося таке, моя голубонько, що й не сказати… Зійшлося їх із семи сіл по сім баб… Як напалися ж вони на мене, як напалися… Насилу я сама від них відгавкалася. Отакі кляті.

Оповідання сміливця

— Іду я, а їх біжить семеро, та обоє у валянках. Я як заїхав одному у вухо, він так і покотився. Піднявся я, значить, а вони мене, один і другий, тільки р-ра-аз по потилиці. Я тоді гнаться за ними вшпарив. Біг, біг, оглянувся, а вони далеко відстали, обоє ж у валянках…

Бляхар та городник

Ідуть дорогою городник і бляхар. Проходять вони повз город, де росте капуста. От городник і каже:

— Одного разу я виростив таку капустину, що треба було три пари коней запрягти, щоб вивезти її.

Йдуть далі. Проходять коло церкви, і знову каже городник:

— Бач, яка баня здоровенна на церкві.

— Та хіба ж вона здоровенна,— одказує бляхар,— от я зробив казана втричі більшого за цю баню.

— Для чого ж тобі такий здоровенний казан? — А щоб варити твою капусту.

Пояснив

— Чи не скажете, де тут лазня?— спитав прохожий.

— Чому ж, скажу. Ви йдіть прямо й прямо, потім повернете направо, дійдете до великого дуба, а там спитаєте, бо, де вона, я й сам не знаю…

П’ятихвилинка

Питають по телефону директора. — Подзвоніть через годину,— відповідає секретарка,— у нас зараз п’ятихвилинка.

Рахівник-підлабузник

Зайшов чоловік до контори колгоспу і запитав рахівника :

— Де голова?

— Товариш голова кудись пішов, але ковінька його ось стоять.