Зрозуміла

Збираючи доньку в дитсадок, мати говорить: Швидше збирайся, а то я спізнюся, і мене виженуть зроботи.

– От добре! Тоді ти забиратимеш мене раніше додому.

Знає свою натуру

– Скажи, Іванку, якби твоя мама поклала в льох півсотні яблук учора і сьогодні півсотні, скільки там їх буде?

– Дев’яносто, а може, й менше.

– Як це так?

– Бо за два дні я з’їв би десяток, а може, й більше.

Зрозумів

– Як тобі не соромно, синку, з брудними ногами лягати в ліжко. Мені ж потім буде важко випрати білизну.

– Не хвилюйся, мамо, я ліг у панчохах.

Потолочені гарбузи

– Мамо, а де я взявся?

– У гарбузах тато спіймав.

– А тато де взявся?

– Його бабуся теж у гарбузах спіймала.

– А тебе також у гарбузах спіймали?

– Та й мене там же.

– Ага. Значить, того ото в нас і гарбузи такі потолочені. А бабуся казала, що то коза.

Хоче перевірити

– Навіщо ти взяв із книжкової шафи «Трактат про виховання дітей»?

– Хочу, тату, перевірити, чи правильно мене виховуєте.

Виправдався

Хлопчик, побачивши, що в сусіда немає нікого у дворі, швидко скочив до нього в садок, виліз на рясну яблуню і почав одне за одним класти яблука за пазуху.

Сусіда вийшов надвір і, угледівши хлопчика на яблуні, ну кричати:

– Ти що там робиш?

А хлопчик йому:

– Та впало яблуко на землю, то я поліз його причепити.

Дамо і вам

До одного чоловіка в хату зайшов сусідський хлопчик. Привітався, став коло столу і дивиться, як чоловік уплітає шмат свинини. Хлопчикові дуже захотілося м’яса, але просити не наважився. Постояв ще хвильку та й каже:

– Дядю, мій татко скоро буде колоти порося, ми і вам дамо м’яса вареного…

Куток

– Чи є у вашого сина куток для підготовки уроків?

– Аякже. Всі чотири кутки його, тільки він у жодному з них не сидить.

Загублений ножик

Малюк загубив подарований татком ножик. Пішли з батьком шукати. Шукали, шукали нема. Син і

каже:

– Давайте, тату, шукати он там, на галявині. Там гарно буде шукати, а то тут грязюка…

Не вміє

– Я в школу більше не піду…

– Чому? запитала бабуся.

– Тому, що там примушують писати і читати, а я не вмію, а розмовляти я вмію, так не дозволяють.

На якій вулиці?

На уроці історії учитель запитав учня:

– Скажіть, що зараз відбувається в Парижі?

– Той довго думав, а потім спитав:

– А на якій вулиці?

Помічник

— Ану скажи, Славику, ти допомагаєш своїй матері?

— Допомагаю.

— А як саме?

— Коли ми обідаємо, я завжди стараюсь з’їсти що небудь найсмачніше з її тарілки.

Радість і горе…

Зустрілися якось дві куми.

— Як живете, кумо Маріє, як здоров’я?

— Та нічого, бог милував.

— Щось ваше лице так і сяє, наче ви сто тисяч виграли.

— Та я таки справді щаслива. Оце іду від доньки…

— Чула, чула, що ви доньку заміж оддали. Як же вона там живе з чоловіком?

— Ой кумо, скажу вам, так не повірите! Чисті тобі голуб’ята! Оце жила в них два тижні, надивилась на їхнє життя, то така мене радість охопила, що й передати не можу. Що вже за чоловік моїй Оленці попався, то чисте золото! Розумієте, по-перше, зразу ж після шлюбу заборонив їй працювати! Каже: свою сім’ю я якось сам забезпечу. По-друге, найняв хатню робітницю, щоб Оленка собі рук не псувала. А як уже кохає її, то й розказати важко: ранком схоплюється з ліжка, біжить на кухню, варить каву і несе їй прямо в постіль. Потім подає книжку, цілує з десять разів, наказує до обіду не вставати, а сам іде на роботу. З роботи біжить, заскочить у гастроном, накупить різних пундиків і мерщій додому, до Оленки. Сам частує її, годує та цілує. Подивилась я на їхнє життя та й сказала собі — тепер я спокійно і вмирати можу!

— Ну, а син же ваш як живе? Давно в нього були?

— Ех, кумо, не кажіть мені за сина! Була в них щось місяців три тому та сказала собі — ноги моєї там більше не буде! Бачити його, дурня, не можу! А невісточку бог послав — і згадувати гидко! Ви ж розумієте: не встигли одружитись, як вона, ледащо, зразу ж кинула роботу. Каже, чоловік повинен свою сім’ю сам забезпечити! А подивилась я на їхнє життя — та це ж сором і гріх: лежить вона цілісінький день в ліжку, а він дурень, схоплюється на зорі, біжить на базар, купує молоко, варить каву і подає їй просто в постіль. Вона посніда, послинить йому щоку та й далі книжку читає. Плюнула я спересердя та й поїхала геть. От уже не поталанило синові з жінкою, так не поталанило…

П’яні зяті

До тещі в гості завітали зяті. А їх у неї було аж чотири. Як годиться, теща стала пригощати. І до кожного з них випила по чарці. А потім промовила до них:

— Ой зятьочки мої милі, які ж бо ви всі п’яні, я вас уже й не бачу!

Подивився

Батько з сином сіно складали. Син подає, а батько вершить. Наклали високий стіг. Хоче батько злізти й гукає синові:

— Подай, сину, вірьовку! Та держи один кінець, а я по ній злізу на той бік.

Син, хоч і був дорослий, але ще не бачив, як батько по вірьовці лазить. Тільки батько почав злазити, а син думає: «Подивлюся»,— і кинув вірьовку, забіг на другий бік стогу та й каже:

— Казав: «Злізу», а скочив, як опечений…

Який був дід малим

— Діду, а ви були колись малим?— питає онук.

— Був, дитинко, був.

_ То ви, мабуть, були дуже смішні зі своєю лисиною і бородою…

Не виглядає

— Івасику, у вас є корова?— питає вчитель.

— Є.

— То розкажи, як вона виглядає.

— А наша корова тепер не виглядає, тато на зиму всі дірки забили дошками.

Пасивна форма

Учитель. Ось речення: «Кінь тягне воза». Це активна форма. А як буде пасивна форма?

Учень. Віз тягне коня…

Хатній дипломат

Одного разу сіли обідати мати й син,з молодою дружиною. Відрізав син матері тоненьку скибочку та й каже:

— Нате, мамо, та дивіться, щоб не переломилась. А дружині відпанахав окраєць, майже півбуханця:

— На, їж, щоб тебе розірвало.

Запросив

Послав батько сина запросити дядька на іменини. У дядька були дуже злі собаки. Підходить хлопець до воріт та й гукає:

— Дядьку, дядьку, вийдіть з хати! Вийшов дядько з хати, питає:

— Чого тобі?

— А ваші собаки дома?..

— Дома. А що?

— Та нічого… Просили батько й мати до нас на іменини.