Заздрісна баба

Дід цілу ніч мучився з зубами, а на ранок зібрався до лікарні.

— Піду, нехай вирвуть хоч усі до одного, більше не можу.

Коли дід сидів уже в кріслі, двері до кабінету прочинились, і в них просунулась бабина голова.

— А ви, докторе, усіх зубів йому не рвіть, хоч один хай залишиться.

— А то чому? — поцікавився лікар.

— Аякже! У мене болітимуть, а в нього ні? Для зубного болю хоч один йому залиште.

«Щедра» теща

Прийшов зять у гості до тещі.

Поставила вона на стіл трохи закуски і пляшку, в якій було трошки горілки, а коло пляшки манюсіньку чарку.

— Бодай тому і руки повсихали, хто таку маленьку чарочку зробив,— каже теща.

— А тому, хто її купував, бодай би й очі повилазили,— докидає зять.

Рідні підвели

— Миколко! Ти сьогодні уроки зробив?

— Ні, не зробив, бо не було вдома мами.

— А ти, Васильку? Ні… не… зробив.

— Чого?

— Та, бабуся шукала, шукала свої окуляри і ніяк не змогла знайти.

Теща провчила

В одному селі жив чоловік з жінкою. Що жінка, бувало, не зварить,— усе йому несмачне.

— Піду до тещі,— каже чоловік,— вона смачніше варить.

Прийшов.

— Мамо, ви борщ варили?

— Варила, сину, варила.

— Насипте тарілочку.

Теща насипала (а борщ такий пісний-пісний, аж світиться). Зять наївся й говорить:

— От уже до чого смачний борщ! Прийшов додому й ну жінку лаяти:

— Ах ти недотепа, навіть борщу по-людському зварити не вмієш, от пішла б та повчилася у своєї матері.

Не хоче чоловік домашнього борщу їсти, до тещі внадився. Ходив він, ходив. Та ось одного разу, коли він спитав, чи є борщ, теща відповіла:

— Є, зятьок, е… Але ти трохи почекай, я сходжу попораю корову…

Поки зять сидів у хаті, теща бігом до дочки, взяла горщик борщу та й додому. Насипала зятеві й питає:

— Ну як, смачний борщ?

— Дуже смачний! Ще, здається, такого ніколи не їв!..

А теща руки в боки та й каже:

— А чи знаєш, зятьок, що цей борщ твоя жінка варила?!

З тих пір не ходив більше той чолоеік до тещі борщ їсти.

Хай його розкрутить

Сідали обідати. Син сів за стіл, аж дивиться лаві стоять постоли. От він і каже:

— Чиї це постоли на покуті стоять, щоб його скрутило!

— Мовчи, то батькові,— каже мати.

— А, батькові… Ну, то хай його розкрутить.

Як батько сина навчав рано вставати

Був у батька син. Ледачий, спав до обіду. От одного разу батько встав раненько і пішов у поле, а по дорозі знайшов гаманець з грошима. Прийшов додому на обід, а син тільки встав з печі.

Батько й каже: .

— Бачиш, сину, я рано встав, мені й бог дав.— Т й показав свою знахідку.

А син йому:

— Добре, що ви рано встали і вам бог дав, а яка тому користь, котрий раніше за вас устав і гаманец загубив?..

Зелений дуб

Якось улітку сіла сім’я надворі під дубом обідати. Мати поставила на стіл миску з борщем, а він такий жирний, що й не парує. Менший син схопив ложку того борщу —і мерщій до рота. В бідолахи аж очі лоба полізли — геть усе в роті ошпарив. Та не по вигляду, лиш, відвернувшись, сказав:

— Ох і ду-у-уб!..

А другий син слідом за ним, дивлячись угору, тільки й міг вимовити:

— Та який зе-зе-лений! Ось і батько, зачерпнувши своєю великою ложкою

з півкварти борщу, вилив її спрожогу в рот… Щось нього забулькотіло в горлянці, із носа юшка потекл з очей сльози, як горох, посипались. Нарешті видушив із себе:

— А щоб ви, сучі сини, та повісились на тому дубові!..

Пшениця оце поки

Вирішив дідусь написати синові листа, а писати не вмів. Гукнув сусідського хлопця-школяра і почав диктувати:

— Пиши: «Здрастуйте!» Написав?

— Написав.

— Пиши: «Пшениця оце поки, а дід не годиться к чорту». Написав?

— Написав.

— Усе. Заклеюй.

Кашель і мед

— Треба, синку, ще купити тобі меду, а то й досі кашляєш.

— Мамо, якщо ти купиш мені меду, то я ще й не так буду кашляти!

Як чим їхати…

— Чи далеко до села Пархомівки?— запитали у хлопчини.

Всяко буває,— відповів той,— волами дуже далеко, кіньми вже ближче, а машиною то зовсім недалечко.

Коли обідають

Гість. Коли у вас обідають?

Хлопчик. Завжди о третій годині, а коли в нас хтось є, то після того, як він піде.

Не всіх

На пошті жінка подає телеграфістці бланк, на якому не дуже розбірливо було написано: «Поздоровляю Ліду, внучок Олю і Катю та внука Колю з святом».

— Ви краще,— порадила телеграфістка,— напишіть просто і коротко: «Поздоровляю всіх із святом».

— Еге, всіх. Там же й зять є…

Як кум воза підіймав

Сидять на призьбі коло хати два стареньких діди та й молодість згадують.

— Ех, куме, а було ж, що я за молодих літ і воза з снопами підіймав.

— Брешете, куме.

— А от давайте заб’ємося, що не брешу. Вдарили по руках.

— Програли ви, куме, бо я таки підіймав того воза. Підіймав, підіймав, та й не підняв.

Не лисий

— А в тебе батько лисий!

— А от і не лисий. Він у капелюсі.

Півник хай залишиться?..

Винесла жінка надвір пшоно просушити і наказала чотирирічному синові стерегти його від курей. Син загрався і забув про материн наказ, а кури все пшоно з’їли.

Вибігла жінка, руками сплеснула і почала:

— Щоб ці кури виздихали, щоб їх грім побив, щоб їх лисиця поїла!..

Синок слухав, слухав та й питає:

— Мамо, а півник хай залишиться?..

Допитався…

Б а т ь к о. Ще молоко на губах не обсохло, а він навчився лаятись, та ще й краде у матері гроші на сто граммів! І в кого ти, лобуряко, такий вдався?

С и н. Запитай матір. Вона каже, що я — викапаний татусь.

Жаби

Вчитель пояснює учням, як виникає дощ внаслідок випаровування води.

— Ви, певно, бачили, що вечором після гарячого дня щось добувається з поверхні ставів. Що то є?

Одна рука поволі піднімається.

— Ну Івасю. Бачу, ти щось думаєш. Що то є?

— Жаби.

Помирив

Синок. Тату, у Івася двадцять вісім зубів, а у мене тільки двадцять два.

Батько (читаючи книжку). Ой діти, дайте мені спокій! Поділіться самі.

Знайшов вихід

— Петрику, а де каструля з повидлом?

— Та мух до цього повидла повна хата налетіла, то я їм надвір його виніс.

Присоливши, можна їсти

Оженився хлопець і взяв жінку не ту, яку б хотіла мати за невістку його матір. На другий день після весілля молода господиня готувала їжу, а невдоволена свекруха вилежувалася. Від хвилювання невістка пересолила сніданок. Чоловік покуштував, скривився і сказав:

— Якби знав, хто варив, я б тому очі залив,— і при цьому подивився на матір.

— Та то ж твоя жіночка,— гостро відказала вона.

— Ну, нічого. Присоливши, можна їсти,— відказав син і, досоливши, виїв усе, що було в мисці.